fbpx
життєві історії
Я залишила Єву на тата, і вибігла з під’їзду. Виймаючи ключі від автівки мені в руки попадає електронна няня, яку випадково підкинула в сумку дочка. Не встигла я подумати, як з апарату почула голос чоловіка. – Так, сонечко, я відвезу малу до бабусі і одразу ж до тебе. – Того дня я додому йшла сама не своя. Ми ж ніби й не погано жили. Що і коли пішло не в те русло?

Я залишила Єву на тата, і вибігла з під’їзду. Виймаючи ключі від автівки мені в руки попадає електронна няня, яку випадково підкинула в сумку дочка. Не встигла я подумати, як з апарату почула голос чоловіка. – Так, сонечко, я відвезу малу до бабусі і одразу ж до тебе. – Того дня я додому йшла сама не своя. Ми ж ніби й не погано жили. Що і коли пішло не в те русло?

***

У мене сьогодні вихідний перед відрядженням, тому вирішила дошити сукню для маленької дівчинки. Її замовила моя колега по роботі, яка зараз перебуває в декреті. Незабаром у них має відбутися новорічна сімейна фотосесія.

Саме тому я взялася сьогодні за цю сукню, так як не хотілося залишати дівчинку без наряду з цією незапланованою поїздкою.

Закінчивши роботу, я сама замилувалася своїм творінням. Теж дуже захотілося доньку, яку б я одягала в такі сукні. Але тут прийшло усвідомлення, що в цьому році мені це точно не світить, тому набрала Олін номер.

– Оль, привіт. Сукня готова, можеш забирати, тільки сьогодні, а то потім я відлітаю, не знаю, коли повернуся, – промовила я.

– Привіт, дякую, Наталю. Можна тільки я з Євою приїду, мені її залишити ні з ким, – якось сумно відповіла дівчина.

– Звичайно, ніяких проблем, – відповіла я і пішла варити каву.

Оля була молодша за мене на кілька років. На роботу до нас в компанію вона влаштувалася відразу після університету, тут же на неї “поклав око” один з наших “мачо” офісу Мирослав.

До мене, як і до багатьох інших, він теж підкочував, але я його тактовно підвалила, не подобаються мені такі нудотно-солодкі чоловіки. Я, звичайно ж, як виявилося, вибрала не краще, але, повірте, Мирослав ще гірше.

Але Оля наче нічого не бачила, а ми й не стали відкривати їй очі на очевидне, адже якщо сама людина не хоче, ніхто не зможе змусити її повірити…

Хоча, ні, один раз ми намагалися їй показати, як Мирослав на корпоративі залицявся до дами з бухгалтерії, але вони вчасно розбіглися, а Оля вирішила, що ми хочемо перешкодити її щастю, тому ми і не лізли.

Потім вони одружилися, вона завагітніла, на світ з’явилась Єва, тепер сидить в декреті вже близько півтора року, а Мирослав все також стріляє очима на всіх молоденьких дівчаток. Я до цієї категорії вже не належу, тому спокійно проходжу повз і не лізу в чужу сім’ю…

Оля з Євою приїхали хвилин через 30. Не дарма по телефону вона мені здалася сумною, вона виглядала приблизно так само, як і я.

– Може, кави, – запропонувала я.

Оля мовчки кивнула. Ми пройшли на кухню, Оля посадила Єву на диван, я включила їй мультики і дістала сік і дитячі печива, вони у мене на всякий випадок завжди зберігаються, так як сестра любить несподівано підкинути мені племінницю. Нам з Олею налила кави і відкрила коробку з гірким шоколадом.

– Гіркий… – констатувала дівчина. – Як і все моє життя, – сльози тихенько потекли по її щоках.

– Оль, що трапилося? – не витримавши, запитала я.

– Так, не вірила я нікому, коли говорили, що Мирослав той.., – вилаялася вона і закрила рот, явно забувши, що тут Єва.

Але дівчинка захоплено дивилася телевізор на іншому кінці кімнати і нічого не чула.

– Оль, може, ти в чомусь не розібралася, – спробувала я її заспокоїти.

– Наталю, так, я все своїми очима бачила! – вигукнула вона.

– Ти стежила за ним, чи що?, – схоже виправдати Мирослава не вийде.

– Якби стежила, ні, доля сама захотіла розкрити мені на нього очі. Загалом, поки в декреті, вирішила отримати другу вищу, тим більше там скорочений термін навчання. Хочу, щоб Олександр Вікторович перевів мене в інший відділ. З понеділка у мене як раз почалося навчання, Мирослав на цей час взяв відпустку, щоб сидіти з Євою, ну, або відводити її до свекрухи, якщо не буде справлятися.

Вчора я зібралася, все йому розповіла, вийшла з під’їзду, спустилася на один поверх і полізла в сумку за ключами від машини. А там слухавка від “няньки”, сама база у нас в дитячій, а цю частину, мабуть, Єва кинула мені в сумку, поки вона відкрита стояла. Тільки я хотіла назад піднятися, з цієї слухавки голос чоловіка пролунав. Я коли його почула, то відразу все зрозуміла. Він з кимось по телефону говорив.

Оля перевела подих і продовжила:

– Так ось, він з кимось по телефону говорив: “Так, моя солодка, звільнилася, і я звільнився, хвилин через 40 можу до тебе приїхати. Звичайно, цілую тебе, так, і сумую дуже. Так, моя кицю. Ну, все, скоро буду”.

– Я спочатку хотіла влаштувати їм там обом, а потім подумала, у нас дитина, я якщо влаштую йому скандал, він мене відправить назад до мами, а там ні роботи, нічого. А тут у мене робота, будинок, сім’я, дитина.

Мирослав мені ніколи ні в чому не відмовляє, любить ніби як. Адже він на мені одружився, а не на цій з техвідділу. Так що ось поговорила з тобою і зрозуміла, що не буду я йому нічого говорити, зроблю вигляд, що нічого не сталося. Все одно він живе зі мною, Єву любить, так що навіщо проблеми на рівно місці створювати, -вже бадьоро переконувала вона сама себе в своїй правоті.

Нічого собі на рівному місці проблеми… Хоча, Оля ніколи не хотіла визнавати те, що Мирослав ще той.., не може спокійно пройти повз найкрасивішої дівчини. А вона просто хотіла зачепитися в столиці. Ну, що ж, це її особиста справа, не буду лізти в чуже життя…

– Ну, скажи, не буду ж я Єву батька позбавляти через якусь дурницю.

Я мовчки кивнула головою.

– Ну, якщо через дурниці… То, звичайно, не треба, – відповіла я їй.

– Тоді неси сукню, ми приміряємо, – вже посміхаючись, промовила дівчина.

Я принесла своє творіння для дівчинки.

– Ой, Наталю, яка краса! – вигукнула вона. – І пишне, як я хотіла, а олень! Ти його сама вишивала? І сніжинки ручної роботи. Так! У магазині таке точно не купиш, Єва, біжи сюди швидше, ти будеш одна така принцеса.

Оля одягла сукню на дочку і закрутила її по кімнаті. Здавалося б, ще хвилин десять тому вона побивалася від горя, що звалилося на неї, а тепер все це їй здається нісенітницею. Так… Що для одних біда, то для інших щастя…

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page