Ще у студентські роки мені довелося жити в самотньої літньої жінки, звали її Ніна Михайлівна. Вона не була моєю родичкою, просто колишня колега нашої викладачки, яка теж колись викладала в нашому університеті.
Коли я потрапила у скруту, бо мене позбавили стипендії, до мене підійшла моя вчителька і сказала, що хоче запропонувати мені проживання у дуже інтелігентної та порядної жінки в обмін на посильну допомогу у прибиранні та приготуванні їжі.
Я спочатку не погодилася, сприйняла її пропозицію як принизливу. Як так, я що, маю бути служницею? Але все-таки вголос я цього не казала, і мене невдовзі познайомили з Ніною Михайлівною. Тоді їй було 78 років. Діти та онуки жили окремо, вона ж до них переїжджати не хотіла, хоч і звали постійно.
Ця бабуся сподобалася мені одразу, вона була тиха і скромна, незважаючи на те, що жила у великій розкішній квартирі. Її чоловік, який вже полинув на небеса, був великим начальником.
Я залишилася жити у Ніни Михайлівни, до моїх обов’язків входило приготування сніданку та обіду, і щоденне вологе прибирання вечорами, а у вихідні вже прибирання генеральне. Роботи було небагато тому як моя господиня цілий день дивилася телевізор чи читала, часто навіть посуд сама по за собою мила.
Проте Ніна Михайлівна допомагала мені з навчанням, а ще вечорами я любила слухати різні цікаві історії з її родинного життя та роботи. Їжу собі я теж не купувала, тому що дочка та син Ніни Михайлівни регулярно привозили по черзі їй продукти, яких вистачало на нас двох. Якось вони навіть запропонували мені трохи доплачувати, щоб я краще доглядала їхню матір, але я відмовилася. Мені й так було незручно, що живу на всьому готовому.
З того часу минуло майже тридцять років. Давно вже немає на світі Ніни Михайлівни, але я її часто згадую, особливо, коли я, виїхавши зараз з рідної домівки у Львів, вирішила підробити в одному багатому будинку домробітницею.
ак склалися обставини, що мені дуже потрібні були гроші, і я погодилася на такий підробіток. Господарі були далекі від інтелігентності та почуття такту. Могли у грубій формі робити зауваження, а їхні діти вважали мене не те що прислугою, а взагалі якоюсь недоістотою.
Пропрацювала я там кілька тижнів і більше не змогла. Зараз інший підробіток у місті знайшла. Але не в цьму суть. Часи змінилися, і багаті люди стали вважати себе обраними, а решту просто ігнорувати і дивитися звисока. Може, я неправа і не всі такі?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
