Я залишився без мами у 12 років, а через два роки батько одружився вдруге. Нова дружина тата тітка Ірина була чомусь категорично налаштована проти мене, вимагала від тата мене кудись подіти, прямо при мені говорила:
– Нам уже по сорок років, ми маємо пожити для себе, він нам заважатиме.
Батько сказав мені наступне:
– Розумієш, ти зі мною поживеш ще років чотири, потім ти закінчиш школу, вступиш до університету, житимеш у гуртожитку, потім своїм житлом обзаведешся. А з Іриною я збираюся провести решту життя. Тож, вибач, пошукай варіанти жити самостійно.
А для початку мене перестали годувати і взагалі якось утримувати.
Мені пощастило – моя тітка Оля по матері дізналася про цю ситуацію і підтримувала мене до кінця навчання в університеті, інакше не знаю, як би я вижив.
На початку 2000-х я працював у безоплатній профспілковій юридичній консультації. До нас прийшла дівчина, яка потрапила у велику скруту. Маша розповіла, що їй виповнилося 18 років, батьки сказали, що є серйозна розмова і показали їй документи, з яких випливала, що вона прийомна дитина. Сказали їй: Ми тебе удочерили, але полюбити так і не змогли. До 18 років ми тебе чесно утримували, а тепер будь ласкава, покинь наш будинок.
Вона вже навчалася у університеті, їй дали кімнату в гуртожитку і Маша хотіла дізнатися, чи може вона розраховувати на якесь утримання хоча б до кінця навчання. Ми сказали їй, що вона має право на аліменти від прийомних батьків, доки навчається.
Словом, за час роботи в консультації я такого в сімейних стосунках надивився і наслухався, причому з таких мікроскопічних приводів, що в принципі не розумієш, як така дрібниця могла призвести до конфлікту.
А якщо причина була в якомусь майні – квартира приміром, земельна ділянка, спадщина, якась – все, вимикайте світло, сушіть весла, учасників драми можна було на арену випускати і дивитися на це шоу. Під час консультації навряд чи десять відсотків часу було присвячено розмові по суті, решта 90 відсотків ще – умивання брудом та претензії на адресу родичів, своїх батьків, дітей, братів, сестер тощо
Я на все життя переконався: ніхто не може так сильно один одного нелюбити, як родичі. Сумно і дивно, ну як так можна?
У мене давно своя родина, чудова дружина Улянка, двоє діток. Але з татом ми не спілкуємося, лиш вітаємо одне одного у Вайбері на свята. Я б хотів родичатися з татом, щоб дідуся знали діти, але йому це, як видно, не треба, у нього є Ірина, йому її достатньо. Що ж, проживемо. Я щасливий у своїй родині. Написав це все просто як роздум. Бажаю всім добра!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
