fbpx
життєві історії
Я заміжня сім років. З перших днів нашого шлюбу ми з чоловіком мріяли про дитину. Але йшов час, а Бог нам все не посилав таке бажане й довгоочікуване дитя. Спеціалісти столичні, знахарі… Все марно. І ось Назарчику чотири роки. Я не знаю, чи варто сказати чоловікові, звідки у нас це диво, це чудо – син, хто його справжній батько і як це сталося

Я заміжня сім років. З перших днів нашого шлюбу ми з чоловіком мріяли про дитину. Але йшов час, а Бог нам все не посилав таке бажане й довгоочікуване дитя. Спеціалісти столичні, знахарі… Все марно.

Після обстеження в різних клінках нам сказали, що проблем зі здоров’ям у нас немає, чекайте.

Кілька років довгого очікування стали справжнім випробуванням для нас з чоловіком. Потім ми вирішили, що можна жити і без дітей. Нам було добре вдвох, повне взаєморозуміння, але в душі я продовжувала мріяти про дитину.

Тому коли з’явився Степан, ​​я вирішила не роздумуючи – будь що буде, і вперше дозволила собі згрішити, стрибнути у гречку, як говорять, з надією на диво.

І воно сталося! Не з першого разу звичайно, але це неважливо зовсім.

Незабаром я зрозуміла, у положенні. Через пару місяців відносини зі Степаном зійшли нанівець. Дізнавшись про мій цікавий стан, він самоусунувся, а я залишилася з чоловіком і з дитям під серцем. Чоловік Роман, дізнавшись, що я чекаю малюка, був на сьомому небі від щастя!

Зараз Назарчику чотири роки. Чоловік дуже любить сина. А я дивлюся на малюка і розумію, що він все більше стає схожий на Степана. Такий само кароокий і чорнявий. Чоловік Рома – чистий слов’янин, блондин з блакитними очима, я руда і теж блакитноока.

Наші друзі перешіптуються за спиною, і поки чоловіка немає поруч, відпускають шпильки. А мені не дає спокою вина перед чоловіком. І як йому сказати, що це не його син? І чи говорити взагалі, адже це визнання може розбити його серце і нашу сім’ю. Це підтвердить, що проблема в ньому.

Але ж Роман сам, врешті-решт, здогадається…

Тільки ось не пишіть, мовляв, ой, не треба було спати з іншим, прибережіть моралі для іншої ситуації.

Винною себе не вважаю, бо маю, те, про що ми найбільше мріяли: синочка! Так, я зрадила, але зате народилося наше диво! І, якщо вже на те пішло, я не дуже вже й боюся залишитися з дитиною сама, я зможу заробити і на себе, і на Назарчика. Питання більше в тому, що я кохаю чоловіка, і не хочу його втратити, нам дійсно добре разом…

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page

facebook