Я заміжня, у нас з чоловіком донечка, їй чотири роки. Бабусі обидві ще не на пенсії, працюють. І ми з чоловіком зовсім не вважаємо, що вони нам щось винні – своїх дітей вони вже виростили. Ми намагаємося все встигати з дитиною самі.
Мене дивує ось що. Вони обидві постійно говорять про те, як вони люблять внучку, якдуже за нею нудьгують, але жодного разу за три роки ніхто не сказав нам: “А привезіть Ксюшу в гості просто так!”
Звичайно, коли нам потрібно терміново кудись поїхати, зробити роботу або інші справи, вони залишаються з онукою. Але все це з таким видом “Ну якщо вже вам так треба, то добре, привозьте; мені, звичайно, доведеться вкрай незручно, але що вже поробиш раз вам так туго…”
Тому частіше одного разу місяць я навіть не підходжу до своєї мами з таким проханням. А до свекрухи взагалі раз на півроку звертаюся, якщо вже зовсім непереливки. Я все розумію, можна втомлюватися, можна просто не любити метушні з маленькими дітьми, але навіщо тоді постійно говорити про свою беззаперечну любов “до чудової маленької дівчинки”? Не любите – так і скажіть, а не вигадуйте якісь відмовки.
Хтось мені може пояснити, що відбувається і як мені поводитися? Тут же багато старших жінок-читачок, порадьте, будь ласка, що небудь.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
