fbpx
життєві історії
Я заміжня вже 5 років, люблю чоловіка і дочку, але навіть не хочу згадувати день нашого весілля. Як же його спаскудила свекруха! Коли хтось згадує при мені цей день, я починаю злитися. Я планувала і організовувалася весілля самостійно, батьки – ані одні, ані інші – залучені в процес не були. І ось залишається тиждень до весілля, і мої батьки запрошують батьків чоловіка в гості, щоб роззнайомитися, влаштувати передвесільну вечерю. Його мати сказала моїм, що не хоче ні знайомитися, ні спілкуватися і взагалі приїде тільки на весілля

Я заміжня вже 5 років, люблю чоловіка і дочку, але навіть не хочу згадувати день нашого весілля. Як же його спаскудила свекруха! Коли хтось згадує при мені цей день, я починаю злитися. Я планувала і організовувалася весілля самостійно, батьки – ані одні, ані інші – залучені в процес не були. І ось залишається тиждень до весілля, і мої батьки запрошують батьків чоловіка в гості, щоб роззнайомитися, влаштувати передвесільну вечерю. Його мати сказала моїм, що не хоче ні знайомитися, ні спілкуватися і взагалі приїде тільки на весілля…

Я планувала і організовувалася весілля самостійно, батьки – ані одні, ані інші – залучені в процес не були. Мої займалися ремонтом в квартирі, маму чоловіка вплутувати не хотілося тому, що вона дуже явно нав’язує свою думку і, до того ж, живе в іншому місті. Зате допомагали брат, його дружина і моя подруга.

Всі фінансові питання ми з чоловіком вирішували самостійно, так само як і до весілля. Поки жили разом, накопичили на квартиру і авто. Я відмовлялася від допомоги його батьків навмисно, щоб не давати їм приводу і можливості брати участь в прийнятті будь-яких рішень в нашому житті.

І ось залишається тиждень до весілля, і мої батьки запрошують батьків чоловіка в гості, щоб роззнайомитися, влаштувати передвесільну вечерю, вирішити дрібні питання з організацією. Його мати сказала моїм, що не хоче ні знайомитися, ні спілкуватися і взагалі приїде тільки на весілля.

Почути таке було вкрай неприємно, тим більше що за рік до цього сестра чоловіка дуже сильно захворіла, і мої батьки возили її по лікарнях, домовлялися з лікарями про операцію і відвідували в лікарні, бо живуть у великому обласному центрі, куди її направили на лікування. Але гаразд, подумали ми.

Але за день до весілля, коли ми вирішували останні питання з рестораном, розселенням гостей, його мама дзвонила мені кожні півгодини і говорила: «Я буду жити в готелі», через півгодини – «Зніміть мені квартиру», ще через півгодини – «Я буду у твоїх батьків ночувати»…

Я не витримала і сказала, що бронюю їй готель, і якщо їй не сподобається, буде ночувати на вокзалі. Через годину вона зателефонувала чоловікові і сказала, що не приїде взагалі, якщо він сам не поїде до неї за 300 км і не привезе її з батьком на авто. За день до весілля! Чоловік зривається, їде до неї, а у нас 50 чоловік гостей, з яких 40 з різних міст, яких потрібно зустріти і розселити…

В день весілля, рівно о 8:00, він дізнається, що мама ще не підібрала собі плаття і взагалі їй нікуди поспішати. Приїхав він не в 11:00, а о 15:00, добре, що церемонія виїзна була на 17:00 годин, і був фуршет.

В результаті ми запізнилися на фото сесію, замість 3-х годин було 40 хвилин, не заїхали до моєї хворої бабусі, яка посеред весілля подзвонила мені і влаштувала окрему істерику, довелося на 1,5 години залишити гостей, та ще й на саму церемонію запізнилися на 1,5 години. Одним словом, не дарма я не люблю цей день!

Річницю весілля ми не святкуємо, я попросила чоловіка висаджувати в цей день дерево і ми разом це робимо. Напевно, я цей день ніколи святкувати не захочу!

А мама чоловіка дивується, чому я не люблю цей день…

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook