Тиждень тому сеньйор Вікторіо запропонував мені вийти за нього, але йому 81 рік! Мені стало так смішно, що я розповіла мамі й сестрам, щоб посміялися зі мною. Але вчора мені передзвонила мама з серйозною розмовою, я не можу оговтатися!
Я зараз в Італії, поїхала на заробітки півтора року тому, коли сталося повномасштабне вторгнення.
Сама я з багатодітної родини, четверта і наймолодша в сім’ї, мені 29 років зараз, не заміжня. Ми з Хмельницької області, з маленького районного центру.
Коли вторглася в нашу країну Росія, моя колишня однокласниця покликала мене в Італію- подалі від всього цього та ще й попрацювати.
Я довго не думала і поїхала, тим більше, що на розмовному рівні я трохи знала італійську – вчила її в університеті і взагалі вона мені дуже подобається.
Зараз я в Італії зі своєю вищою освітою доглядаю літнього італійця сеньйора Вікторіо. Та я не жаліюся, він добре мені платить, не капризний, дуже спокійний і мудрий.
Вікторіо самотній, хвороба забрала вже його сина, а онуки аж в Канаді і з ним майже не спілкуються. Вікторіо має приватний будиночок на два поверхи і магазин сувенірів.
З зарплати у мене вистачає на життя і відкладаю гроші, щоб купити собі квартиру в Києві – це моя мрія, жити в столиці.
Всі мої рідні в Україні – дві сестри розлучені з дітьми, в обох по двоє, і невістка з братом, у них одна дитина й орендоване житло. Іноді я роблю їм маленькі переводи – купити щось дітям з одягу чи інших потрібних речей.
Тиждень тому сталося дещо дуже дивне – сеньйор Вікторіо запропонував мені вийти за нього, але йому 81 рік! Мені стало так смішно, що я розповіла мамі й сестрам, щоб посміялися зі мною.
А дідусю-італійцю я пояснила, що дуже його поважаю і люблю як людина, але у мене в Україні є хлопець-військовий, з яким ми підтримуємо стосунки на відстані і мріємо після перемоги бути разом.
Але вчора мені передзвонила мама з серйозною розмовою, я не можу оговтатися!
Мама попросила мене вийти заміж за Вікторіо, щоб стати заможною після його відходу я допомогами всім їм – сестрам, племінникам, брату, їм з батьком.
Мама сказала, що це доля послала мені такий шанс- жити на півдні Італії, мати свій будинок і крамничку, вирватися в люди. А вони всі матимуть змогу їздити до мене в гості, відпочивати в Італії.
Мовляв, я ще потім їй подякую за таку підказку і я маю зробити тільки так, як вона просить – і тоді всім буде щастя, в першу чергу мені самій.
Мама все придумала – свого хлопця я після перемоги теж заберу в Італію і ми почекаємо, поки мій чоловік покине цей світ. Ну а якщо мій український друг не погодиться, я потім зможу там вийти за молодшого італійця, народити дітей.
Я просто в осаді від такого маминого прагматичного підходу! Слів нема.
Звичайно, я не погодилася і категорично відмовилася виконувати мамина прохання. І мама мені після цього сказала, що я не можлива егоїстка і на допомогу чи спадок можу не розраховувати.
Я навіть не знала, що їй відповісти, всі слова забула. Оце так мама, оце так рідня. У мене просто очі на всіх них відкрилися.
Навіть не знаю, які поради тут хочу почути, але мені дуже цікава ваша, дорогі читачі, думка про всю цю мою історію.
Всім миру й добра, і заздалегідь дякую за поради й думки.
Автор – Олена М.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, скріншот.