fbpx
життєві історії
Я зараз зі шкіри геть лізу, щоб їм будинок побудувати, вислуховую про їхні витівки від чоловіка…  Завтра не побудуємо, скаже, що погану дочку виростила, мерзну у халупі. А вона мого чоловіка навіть нормально зустріти і погодувати не може вже років п’ять!

Мені 27 років, я заміжня 6 років, є синочок. Працюю. Виросла я в неблагополучній сім’ї, тата не стало, коли мені було 13. Працювати і сподіватися лише на себе я почала рано, в 15 років тримала сімейний бюджет, тобто мамину зарплату (бо мама могла її витратити не розумно, вона не економна) і соціальну виплату за батька. Сама їздила за продуктами.

У мене є брат, йому 29 років. Він і мама несамостійні люди, вони не прагнуть жити в комфорті, мати може не мити посуд, не прибирати по 3-5 днів. А недавно у них будинок завалився, і вони живуть у тимчасовій халупі, яку побудували тяп-ляп біля зруйнованого будинку. Зараз ця тимчасова будівля теж тече, там постійна вогкість, смердить. Я взяла кредит і брат трохи відклав, склали суми і почали будувати новий будинок. Але мій чоловік і брат не ладять, брат занадто нудний, і лізе куди не треба, мудрує, хоча не розуміє в будівництві.

Чоловіка це злить, ми лаємося з ним через це. У мене ще такий брат – поки не штовхнула його, працювати не йшов, а гроші ж потрібні будуть по дрібниці все купувати для будівництва. Чоловік мій дає гроші, де треба.

Сьогодні посварилися через те, що мати моя за нашим сином ніколи не дивилася, мені звичайно прикро що у мене така сім’я. І мати нам з братом з 15-16 років вкладала у свідомість, що ми повинні їй будинок побудувати, що чоловіка мені треба знайти такого, щоб “рукатий” був. При моєму чоловікові вона жартує, каже, потрібно, щоб брат одружився, а у нареченої – квартира, машина… Мама навіть не думає, якої потім думки про це все мій чоловік буде. Мені мама з дитиною не допомагала ніколи, онук її навіть не слухає. Це так прикро, що їй на мене все одно завжди було, вона не цікавилася навіть, де я хочу вчитися після школи…

Я зараз зі шкіри геть лізу, щоб їм будинок побудувати, вислуховую про їхні витівки від чоловіка…  Завтра не побудуємо, скаже, що погану дочку виростила, мерзну у халупі. А вона мого чоловіка навіть нормально зустріти і погодувати не може вже років п’ять! І в гості після того, як я з чоловіком з’їхала жити окремо, що не кликала нас жодного разу. І викинула всі мої речі. Вибачте, що так сумбурно. Ми живемо в орендованій квартирі з його сім’єю, братами тобто, і ми. Нерви – на межі. Все дратує, дратує що я з такої сім’ї, якій нічого не треба…

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook