fbpx

Я зателефонувала сестрі, питаю: “Іванко, як здоров’ячко, як діти?” А вона мені: “Які діти? Ааа… поросятка! Та добре, Олю! Їдять так добре, ростуть. Вже до Великодня слушні будуть”. “Та які поросята, Іванко, я про онуків питаю, бо чула, що якийсь вірус літає”. А виявляється, син купив їй двоє поросят, бо та сильно хвилювалася, що ж вона буде в місто дочці передавати. Як філе, то це Наталочці, а невістка і кості обглодати може

Моя сестра, ну геть з розумі зійшла. Як, мати таких хороших дітей поруч і онуків, а думати і приділяти увагу не їм, а господарству, а точніше – поросятам, які їй купив син.

Сьогодні поділюсь з вами історією життя своєї рідної сестри.

Іванка від мене молодша на чотири роки.

Ми обидві вже пенсіонерки. Живемо в одному селі. Іванка залишилася жити в батьківському домі, а ми з чоловіком після весілля почали будівництво свого будинку.

Діти наші вже дорослі. Одна моя дочка живе зі мною, а інша в обласному центрі.

А ось в Іванки молодшій дочці вже сороківка стукнула, але своєї сім’ї вона не має. Старший син Петро одружився, в дім привів невістку, дуже хороша Мар’янка, розумниця, і господиня, таких на даний час мало.

В Петра і Мар’яни двоє хлопців 17 і 13 років.

Живуть всі разом, бо чоловіка Іванки вже десять років, як не стало.

Але сестра моя замість того, щоб жити і насолоджуватися дітьми і онуками, які поруч, думає лише про господарку і дочку.

Це видно, що до онуків вона “холодна”. Їсти може зварити, а може і ні. Каже, що невістка молода і сама повинна свою сім’ю кормити, а їй скільки там треба, з голоду не пропаде.

А господарство вона тримає лише заради молодшої доньки, бо та бідненька, в місті, живе на орендованій квартирі.

А щоб ви розуміли, ця “бідненька” Наталя, якби хотіла, то б вже давно собі квартиру купила, бо гроші має. Але для чого, як можна за ті гроші поїхати кудись на відпочинок чи просто протринькати з друзями.

Все найкраще вона кладе в торбу і везе до Наталі. Як якесь м’ясо розділяє, то кладе філе окремо, бо то доця має їсти, а невістці і кості підійдуть.

Але я її не розумію, біля неї онуки, але вона ними зовсім не цікавиться. Та я для своїх би зірку з неба дістала.

На Миколая питаю, що ти онукам купила, а вона каже: “Нічого. Дам по сто гривень і хватить”.

Не розумую я її байдужості і все. В нас в сім’ї все робиться для дітей, бо що нам в тому житті потрібно.

Я часто дзвоню сестрі. Живемо ми хоч і в одному селі, та в різних його кінцях. Бачимось кожної неділі в церкві, а переважно зідзвонюємось.

Так було і пару днів назад.

Я зателефонувала, питаю, Іванко, як здоров’ячко, як діти?

А вона мені так: “Які діти? А…, поросятка! Та добре, Олю! Їдять так добре, ростуть. Вже до Великодня слушні будуть”.

“Та які свині, Іванко, я про онуків питаю, бо чула, що якийсь вірус літає”.

А виявляється, син купив їй двоє поросят, бо та сильно хвилювалася, що ж вона буде в місто дочці передавати.

Але що я вам скажу, її онуки не цікавлять. Для неї на першому місці свині і кури, а онуки таке… виростуть і без її уваги.

Як пояснити сестрі, що онуки це радість і треба насолоджуватися моментом, бо час так швидко летить, повиростають і підуть з дому.

Як достукатися до рідної людини? Як знайти правильні слова?

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page