fbpx
життєві історії
Я завершувала приготування вечері, коли до кухні увійшов Женя. Чоловік трохи попереминався з ноги на ногу, а потім і говорить: – Злато, ну це ж “хід конем” – розлучитися, так ми догодимо моїй бабусі, бо ти ж знаєш, як вона до нашого шлюбу ставиться. Вона як дізнається, квартиру на радощах одразу на мене перепише! Кохана, це класне рішення, ти ж сама розумієш! – Ось двоюрідному брату на весілля бабуся сто тисяч гривень подарувала. – А що такого? Офіційно розлучимося, бабусі паспорт та свідоцтво покажу

Чоловік Женя мені тут запропонував зробити “хід конем” – розлучитися, щоб догодити його бабусі. Тоді вона на нього квартиру перепише. Це сама бабуся таку умову поставила, на скільки я знаю. Чоловік умовляє мене на цю авантюру, а я не хочу. Для мене це певною мірою зрада.

У той день минулого тижня я завершувала приготування вечері, коли до кухні увійшов Женя. Чоловік трохи попереминався з ноги на ногу, а потім і говорить:

– Злато, ну це ж “хід конем” – розлучитися, так ми догодимо моїй бабусі, бо ти ж знаєш, як вона до нашого шлюбу ставиться. Вона як дізнається, квартиру на радощах одразу на мене перепише! Кохана, це класне рішення, ти ж сама розумієш!

А от ні, не розумію навіть заради нерухомості.

Бабуся у Жені, Олександра Павлівна, звикла верховодити у сім’ї. Свого часу вона займала якесь начальницьке крісло і мала великі можливості, тому багато родичів з радістю танцювали під її дудку, що не покращило її характер. Вона звикла до того, щоб їй усі догоджали, слухалися і не наважувалися зайвий раз відкривати рота.

З тими, хто не відповідав її вимогам, вона просто не спілкувалася. Наприклад, зі своєю молодшою ​​сестрою, з якою виникло у них якесь непорозуміння ще в молодості. Родичі знали цю її особливість, тому зазвичай у всьому їй потурали, щоб не псувати стосунки.

Я бабусі чоловіка не сподобалася ще тоді, коли була нареченою. І макіяж у мене надто яскравий, і про кар’єру якусь мрію, на задніх лапках перед нею не танцюю, кожне слово її не ловлю. Останнє було для Олександри Павлівни просто не припустимо. Вона голосно заявила, що проти нашого шлюбу.

Жені на бабусині заборони було тоді байдуже, про що він і сказав мамі:

– Ну, не сподобалася їй моя наречена, і що? Нам тепер весілля скасовувати з цієї нагоди, не бути разом? Не бабусі з нею жити, – твердо сказав він.

Але свекруха Катерина Іванівна журиться вже два роки, що ми пішли проти волі бабусі. Внуків, які бабусю не засмучували, вона заохочувала добрими подарунками, а ось мій чоловік такої благодаті був позбавлений.

– Самі проживемо, – бурчав Женя на всі мамині зітхання. Я була з ним абсолютно згодна.

Жили ми не так, щоб багато, але якось крутилися. Винаймали квартиру, працювали, все як у звичайних людей, які не народилися із золотою чи срібною ложкою у роті. Але мамі чоловіка це не давало спокою.

– Ось двоюрідному брату на весілля бабуся сто тисяч гривень подарувала. А все тому, що він з нею поводився чемно, по-людськи, – приносила чергову новину свекруха.

– Ну, я дуже радий за Макса, нехай радіє бабусиному подарунку. Від мене ти чого чекаєш? – стомлено цікавився у мами Женя.

– Та вже нічого. Ти все, що зміг, уже зробив, – підтискала губи у рисочку свекруха і хитала головою.

Мене такі підходи мами чоловіка засмучували. Я не розуміла, як заради якихось матеріальних преференцій можна було йти проти себе. Але саме цього звикла вимагати бабуся – або роби так, як хоче вона, або ти нічого не отримаєш і можеш бути вільним.

І одне діло, якби це було питання життя, але тут таке питання не стояло. Було б через що переживати. Я була рада, що мій чоловік дотримується такої самої думки. Точніше дотримувався донедавна.

– Бабуся зовсім заслабла, – сказав Женя якось увечері, задумливо розмішуючи цукор у чаї. – Мама її до себе забрала.

Я поспівчувала Жені, бабусю він любить, як не крути, але особливо цією новиною не перейнялася. Забрала та забрала.

– Мама сказала, – вів далі Женя, – що бабуся готова переписати на мене свою квартиру. Мама мабуть її переконала, що негоже рідного онука без усього залишати, – заговорив чоловік на цю тему за кілька тижнів. – Але є одна умова – нам треба буде розлучитися.

Я спочатку розсміялася, думаючи, що він жартує, але з серйозних очей Жені зрозуміла, що він не жартує.

– Ти думаєш прийняти цю пропозицію? Серйозно? – я просто не знала, як і реагувати.

– А що такого? Офіційно розлучимося, бабусі паспорт та свідоцтво покажу, вона квартиру перепише, житимемо разом. Не буде вона постійно перевіряти, хто в квартирі живе.

Чоловік додав, що назад розписатись ми зможемо після того, як бабуся полишить нас назавжди. І ці слова пролунали з його вуст, як щось звичайне. Але не для мене.

Я, звичайно, висловила Жені своє невдоволення. Так, ми поки що змушені винаймати квартиру, але ж ми відкладаємо гроші на свою, тому немає сенсу на такі крайні заходи. До того ж, некрасиво обманювати літню людину, навіть таку, як бабуся чоловіка.

– Які крайні заходи? Це просто вдалий варіант, де за мінімальних незручностей ми отримаємо максимальний результат. Хочеш сказати, що іпотека на двадцять років є більш прийнятним варіантом?

– Для мене вже краще іпотека, ніж квартира, що дісталася в такий спосіб, – заявила я.

Мене не підтримав ніхто, усі чомусь вважають, що Женя діло каже. Так, невеликий обман, зате буде своє житло без боргів. А що штампа не буде, то це за нинішніх часів взагалі нікого не дивує і не цікавить.

Але я цього не хочу. Та і як можна довіряти людині, яка заради власної вигоди готова рідній бабусі говорити неправду, якою б Олександра Павлівна не була.

Сказала Жені, що якщо ми розлучимося, то вже остаточно.

Живемо поки що разом, але не майже не спілкуємося, я чекаю, що він вирішить, але чоловік щось зволікає. Я теж поки що ніяких дій робити не хочу. Раптом він ще схаменеться?

Чесне слово, навіть наснитися такого не могло, як оце реально в моєму житті сталося.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com