fbpx
життєві історії
Я завжди думала, що коли син одружиться, ясна річ, що головною стане його дружина, але що він хоча б прислухатися буде до мене. Ага, зараз… Помилялася я. Ось правду каже прислів’я: “Одружиться – зміниться!» Це як раз про мого Женю. Начебто зовсім інша людина стала! Я дивлюся на нього і не впізнаю в ньому мого улюбленого хлопчика

Мій син Женя завжди ріс слухняним і добрим хлопчиком і виріс чудовим чоловіком. Завжди до мене добре ставився, поважав, розумів, що мені важко було ростити його одній, чоловіка рано не стало через хворобу.

Він, навіть будучи вже дорослим, завжди до мене прислухався, розумів, що я йому бажаю тільки хорошого. Я завжди купувала йому речі і він їх із задоволенням носив, бо вважав, що у нього не такий хороший смак, як у мене.

Завжди їв тільки те, що я йому готувала, захоплювався моїми кулінарними здібностями.

Ми відвідували всі виставки, кінопрем’єри, театральні вистави. Я працівник культури, тому з дитинства прищепила йому любов до мистецтва. Багато мам, у яких сини, не могли натішитися на мого Женічку.

«От би нам такого синочка!» – говорили вони. А матері дівчаток дружно мріяли про такого зятя.

Я завжди думала, що коли він одружиться, ясна річ, що головною стане його дружина, але що він хоча б прислухатися буде до мене. Ага, зараз… Помилялася я.

Ось правду каже прислів’я: “Одружиться – зміниться!» Це як раз про мого Женю. Начебто зовсім інша людина стала! Я дивлюся на нього і не впізнаю в ньому мого улюбленого хлопчика.

Ми не так часто зустрічаємося, але навіть в ці рідкісні дні, я бачу його постійно в одних і тих же брюках, які вже грязні та стерті…

Сорочка на ньому завжди теж не особливо свіжого вигляду, таке відчуття, що непрасована зовсім. Немов її витягли з машинки, струснули пару раз та й висушили.

Я якось намагалася невістці натякнути на це, безпосередньо мені соромно говорити такі речі. Але нічого не змінюється.

Про виставки, театри та інше і говорити не доводиться, він там напевно вже років зо два не був. Харчуються теж, незрозуміло чим, він схуд, лице якогось нездорового землистого кольору стало.

Я напередодні Нового року вирішила їм купити свіженького гусака, щоб зготувати на свято. Привезла невістці, та дістала з пакета і таке лице невдоволене зробила: «Ну щооо ви… ми таке не будемо їсти, це ж скільки в ньому калооорій…

Я кажу: «Ну на гаряченьке – це ж сама смакота! Свято ж!»

Вона: «А я не збираюся робити гаряче, у нас буде чисто стіл з закусками – овочі, фрукти, морепродукти. Все легке». І це на Новий Рік…

Пішла я від них засмучена, боляче дивитися на свого єдиного улюбленого синочка, який живе абияк. Хоч і болить душа за нього, але я вирішила до них більше не ходити. Нехай як хочуть, так і живуть.

Руйнувати сім’ю я не хочу і не буду. Але сильна образа все-таки залишилася…

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!