fbpx
життєві історії
Я завжди кажу, що про старість треба думати змолоду. 25 років тому я всіма шляхами, правдами і не правдами, народжувала дітей у посольстві, на яхті, в машині – аби це була територія Америки і мої діти мали громадянство США. Звичайно, я переживаю за все, що відбувається на Батьківщині, але я сама себе забезпечила можливістю бути зараз тут, де я є

Я завжди казала і кажу, що про старість треба думати змолоду.

Я вийшла заміж у 21 рік, коли навчалася в університеті на перекладача. Так сталося, що у мого чоловіка, старшого за мене майже на 20 років, були друзі і зв’язки у різних міжнародних організаціях.

Ось тоді і спала мені на думку ця ідею: я хотіла на старості років безбідно і в достатку жити сама в Америці, бути захищеною, мати можливість слідкувати за здоров’ям. подорожувати і все інше. Я розуміла що моя рідна країна цього мені не дасть, їй до справжнього успіху ще далеко, а людське життя таке коротке і швидкоплинне.

І я розповіла чоловіку про свої міркування. І завдяки його знайомствам, нам вдалося їх втілити.

У нас троє дітей. Народилися вони в Україні, але всі – громадяни Америки за правом народження, оскільки з’явилися на світ на американській території.

Як, запитаєте? 25 років тому я всіма шляхами, правдами і не правдами, народжувала дітей у посольстві, на яхті, в машині – аби це належало США і це була територія Америки, і мої діти мали громадянство США. І вони його мають.

Діти мої вже дорослі, всі вони поїхали свого часу навчатися в США і там лишилися, мають там всі права, будинки.

Ми з чоловіком жили в Україні, він останні роки свого життя хворів, я була поруч щохвилини.

Після того, як я овдовіла, я переїхала до дітей в Америку. Живу тут вже 10 років, забезпечена, щаслива.

Продаю свої картини і на виручені гроші допомагаю братові і мамі, які живуть в селі на Черкащині, а також по можливості перераховую кошти двом українським будинкам перестарілих. Я сама в обох була і точно знаю, що допомога використовується за призначенням.

Ось так і живу. Радію спілкуванню з дітьми і онуками, маю час нарешті на своє захоплення – живопис.

Звичайно, я переживаю за все, що відбувається на Батьківщині, але я сама себе забезпечила можливістю бути зараз тут, де я є, ми самі з чоловіком всього досягли і, значить, і Небу так було любо, аби у мене вийшло втілити свій задум.

Автор – Олена К.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page