fbpx
життєві історії
Я завжди користувалася успіхом серед чоловіків. Тому що, як мама моя каже, гарненька до неможливості: ямочки на щоках, очиська в пів обличчя, вся тонка і дзвонка. І яким же для всіх було здивуванням, коли я вийшла заміж за чоловіка старшого на 25 років, нижчого на пів голови і, на загальну думку, трохи красивішого за мавпу

Вперше побачивши Ореста, я подумала: “Чого хоче від мене цей дивний товариш”? Я й припустити не могла, що незабаром чоловік, що годиться мені в батька, стане моїм чоловіком… І не потрібно звинувачувати мене в меркантильності, я зробила цей вибір швидше з психологічних міркувань. Коли дівчинка росте без батька, вона несвідомо бажає отримати турботливого тата і чоловіка в одній особі.

Я завжди користувалася успіхом у чоловіків. Тому що, як мама моя каже, гарненька до неможливості. Ямочки на щоках, очиська в пів обличчя, вся тонка і дзвонка. З кавалерами вередувала, могла дозволити собі не прийти на побачення, зустрічатися з двома, а то й трьома хлопцями одночасно. Загалом, кокетувала відчайдушно і ні на кому не могла зупинити свій вибір.

І яким же для всіх стало здивуванням, коли я вийшла заміж за чоловіка старшого себе на 25 років, нижчого на пів голови і, на загальну думку, трохи красивішого за мавпу. Мало того, мій чоловік був, що називається, мовчуном, слова не доб’єшся. Що? Як? Чому? На ці питання ніхто не міг знайти відповіді. Так, мабуть, і сама не змогла б дати чітке пояснення того, що трапилося. Мабуть, оскільки мама ростила мене одна, я відчувала якусь любов до чоловіків солідного віку.

З Орестом ми познайомилися в гостях у моєї співробітниці. Він був її дядьком. Ольга нам всі вуха прожужжала, що дядько скоро вертається із закордонного плавання і тепер, мовляв, буде катати її на іномарці, яку придбав у Німеччині. З нагоди його повернення було влаштоване сімейне свято, на яке Ольга покликала і мене, на правах своєї нової подруги.

“Закордонний” дядько за весь вечір не промовив ні слова, лише невідривно дивився на мене. А я ніяковіла, звичайно, адже за віком він годився мені в батьки. І було незрозуміло, чого від мене хоче цей дивний товариш, у якого на голові “три пера в два ряди”. Але він поперся мене проводжати, і в мовчанні ми дійшли до під’їзду.

А на наступний день Ольга заявила, що у вихідні дядько повезе нас з нею на своїй новій машині на пікнік. Ну, на пікнік так на пікнік.

Ми приїхали в ліс і розташувалися на галявині. Орест все влаштував якнайкраще. Змайстрував зручні сидіння з фрагментів поваленого дерева, в центрі на широкому пні, влаштував стіл. Спритно розвів багаття і напоїв нас відмінною кавою, звареною на першому вогні – в турці з довгою ручкою. ТАКОЇ кави я не пробувала ніколи.

“Це Орест з-за кордону привіз, – хвалилася Ольга, – він багато чого цікавого там купив”.

Потім ми з нею розклали закуски і в очікуванні шашлику випили знову ж заморського вина. Орест мовчав, але справно доглядав за нами. Приготоване ним м’ясо було вище всяких похвал. І взагалі я якось розм’якла, стала поглядати на нього прихильно, благо і випивка дала про себе знати.

На наступний вечір ми сиділи з Орестом в ресторані, причому він був незмінно щедрий, хоча як і раніше більш ніж небагатослівний. І все невідривно дивився на мене. І попереджав кожне моє бажання. Якось непомітно стали вирішуватися всі мої проблеми.

Варто було заїкнутися про щось, як все з’являлося, нібито за помахом чарівної палички. У нашому “без чоловіка” будинку перестали текти крани, скрипіти двері, падати полки. Безперебійно працювала побутова техніка, до речі, вона практично вся оновилася – час від часу приїжджали якісь люди, забирали мотлох і встановлювали нову техніку.

Мама приставала з запитаннями, а що я могла їй відповісти? Я поступово так звикла до Ореста, що вже не могла без нього обходитися, буквально купалася в його обожнюванні. На той момент він був розлучений, колишня дружина з уже дорослим сином жила в іншому місті. І одного разу Орест покликав Мене заміж.

Взимку. Забігаючи вперед, скажу, що і все наше з ним життя умовно можна розділити на чотири сезони: коротка весна знайомства і раптовий інтерес одне до одного, спекотне літо спалахнула любов, затяжна осінь з негодою відчуження і довга-довга зима…

Оселилися ми в його “двійці”, і я часто ловила себе на думці, що відчуваю себе коханою донечкою. І мені це подобалося. Крім того, життєвий, так і що тут приховувати, чоловічий досвід Ореста приводив мене в захват. Він відкривав мені свій світ, і я слухняно йшла за ним, вчепившись за його руку. Мама поплакала-поплакала та й змирилася. Благо Орест “тещу” теж встиг розпестити: і подарунки, і “підвезти на автомобілі, і щось “прибити”.

З народженням дочки все в нашому житті стало підпорядковане її режиму. Батьком Орест був чудовим.

Встигав і працювати, і допомагати мені з дитиною. Та й готування повністю взяв на себе, так що ми справлялися. Проблеми почалися, коли Настю влаштували в дитячий сад, а я вийшла на роботу. Тут слід сказати, що з часу нашого знайомства Орест вже не ходив в далеке плавання – служив “на березі”. Відповідно, доходи стали іншими, а все накопичене за час закордонних рейсів тануло. А ми ж уже звикли до хорошого життя.

Чоловік, судячи з усього, почав комплексувати – мовляв, не зміг забезпечити молодій дружині і дочці гідний рівень. Став затримуватися після роботи, від нього все частіше пахло спиртним. На мої претензії відмовчувався, тільки дивився стомлено і сумно. Не раз бувало, що його мало не в непритомному стані привозили додому друзі. А тут ще одна напасть виявилася: з’ясувалося, що у Ореста не все гаразд із серцем. Пити йому взагалі не можна.

А мене, потрібно зауважити, давно вже турбувала і та обставина, що чоловік ніби як втратив інтерес до мене, як до жінки. Тепер багато пояснювалося. І я з усім завзяттям кинулася Ореста “рятувати”: ходили по лікарях, стежила за його режимом і харчуванням, за прийомом ліків. І на якийсь час все начебто повернулося на краще: я впізнавала колишнього Ореста – доброго і турботливого. Правда, з грошима ставало все гірше. Але настав момент, коли він зірвався. Одного разу пропав на цілий тиждень, а разом з ним з дому “пішли” деякі цінні речі.

… Додому його привели буквально під руки: блідого, з синявою під очима, зі стійким запахом перегару. І ось лежить він на дивані – брудний, пом’ятий, рідке волоссячко до чола прилипло, а я дивлюся на нього і чітко раптом зрозуміла: чужий, зовсім чужий. Ніби морок на мене напав. Потім схаменулася, що ж це я, адже коханий чоловік, батько моєї дитини…

Та, в нашому будинку зараз погано, але на то я і дружина, щоб допомогти йому справитися з бідою. Відмила, відчистила, відпоїла бульйоном, знову пішли по лікарях.

З’ясувалося, що терміново потрібно робити операцію, інакше є пряма загроза життю. Зібрали по всім родичам необхідні гроші, все пройшло успішно. Довгий час доглядала чоловіка, дякую за те, що мама допомагала, інакше зовсім би туго довелося. Але нічого, справилися.

Тільки я зрозуміла одного разу, що сильно втомилася. Причому не просто фізично. І коли все більш-менш налагодилося, зірвалася… в роман зі своїм однолітком-колегою. І начебто заново народилася. Найсумніше, що виникло відчуття марно втрачених років, виявляється, я в свої “за тридцять” вже забула, як це буває, коли блищать очі, солодко тремтить серце і живеш в очікуванні радості. Але при цьому відчувала себе злочинницею: хворий чоловік, а я…

Про розлучення з Орестом й розмови не було – і дочка до нього сильно прив’язана, і шкода його до сліз, адже він хороша людина, стільки зробив для мене і за ці роки, як не крути, став мені рідним! Значить, потрібно нести свій хрест і не нарікати…

Так і налаштовувала себе, так і жила. Не встигла озирнутися, ось уже і дочка – наречена. А найголовніше, закінчилася довга зима наших з Орестом бід. Серце його ми підправили, пити він кинув, дома – мир і спокій.

Що ж стосується мого жіночого щастя, то від формули чоловік-батько залишилася лише друга частина. Ну  така, видно, моя доля. Велика радість для нашої сім’ї – дача, а, оскільки чоловік давно на пенсії, він живе там з ранньої весни до пізньої осені, а ми з донькою з задоволенням приїжджаємо туди на вихідні.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – tutknow

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook