Я завжди раділа, що мої дівчатка ростуть розумними та самостійними. Забезпечувала їх сама, бо з чоловіком давно розлучена.
Зараз дочки дорослі, 25 та 27 років, працюють, але допомоги від них я не бачу, навпаки, я оплачую комуналку, купую їжу, прибираю та готую. Хіба це нормально?
Спочатку я просто хотіла допомогти, коли вони вчилися, щоб не відволікати їх, зараз це ними сприймається як належне, ще й обурень купа, що не зробила те чи це. Тепер я бачу, що діти виросли непрацьовитими та невдячними.
Обидві незаміжні ще, і їх це цілком влаштовує. Молодша дочка зустрічалася з хлопцем три роки, але заміж він Машу так і не покликав, а після розлучення незабаром одружився з іншою.
Старша Вікторія часто змінює роботи, а поки шукає нову, може місяцями сидіти вдома, постійно просячи грошей у мене в борг, але ще жодного разу не повертала.
Нагромадилося роздратування у мене щодо них, а у них – до мене, хоча між собою вони також постійно сперечаються. У нас двокімнатна квартира і вони мешкають в одній кімнаті.
Іноді навмисне починають мене провокувати, зачіпатися зі мною навіть через дрібниці, щоб я не витримала і поїхала жити на дачу. Але я ще працюю, та й дачний будиночок не пристосований для зими. Але доньок це зовсім не цікавить і не хвилює, їм головне – щоб мене не було.
Не розумію, де я втратила їх, чому вони перетворилися з милих і слухняних дівчаток, на ось таких бездушних і корисливих.
Подруга мені радить продати дачу та купити собі маленьку квартиру окремо від них, але цього не вистачить, а брати кредит я вагаюся, і я розумію, що платити за комуналку вони не будуть. Боюся, що за борги можуть і відібрати квартиру, але й сплачувати за їхнє проживання теж не можу і не хочу.
Якщо раніше мене хвилювало їхнє майбутнє, то зараз я просто хочу жити окремо і з ними мінімум спілкуватись. Ніколи не думала, що саме торкнеться мене таке ставлення до мене дітей. А як у вас чи ваших знайомих з дітьми?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
