Коли дочка відповіла, чому вони досі і гривні на перший внесок не наскладали, я думала, що вона жартує, але це правда. До мене тільки зараз дійшло. І як тепер маю з цим жити.
Мені 53 роки. Живу одна в двокімнатній квартирі. Чоловік відійшов у засвіти, коли бушувала “корона”. Я дуже важко пережила ті часи, але нічого ж не вдієш. Ми повинні продовжувати жити.
З Євгеном ми виховали єдину доньку Вірочку.
Донька вже доросла. Вискочила заміж рано, але з зятем вони живуть в мирі та злагоді і виховують двох моїх онуків.
Після весілля молодята жити зі мною не хотіли.
Я їх прекрасно розуміла і не наполягала. Я сама два роки в невістках жила, знаю я цю “кухню”.
Свати мої з маленького містечка. Від мене до них їхати маршруткою з сорок хвилин.
Зі сватами в мене гарні відносини, ми часто зустрічаємось і переважно в них, оскільки ті живуть в своєму домі.
Стали діти після весілля орендувати однокімнатну квартиру. Я нічого їм не казала, але в душі думала, що і дочка і зять в мене розумні і самі знають, що все життя по орендованих мотатися – не вихід.
Через рік в них народилася перша донечка. І коли я розмовляла з дочкою по телефону, вона сказала, що шукають двокімнатну квартиру, бо з дитиною в цій їм тісно.
Я нічого не сказала у відповідь, хоча здивувалася, бо ціна там врази вища, а спати маленька дитина одна в кімнаті ж не буде.
Але то таке, молоді, краще знають.
Зять мій має вищу освіту, хорошу роботу, і хоча він працює на сім’ю один, та незважаючи ні на що, міг би по тисячці чи дві в місяць відкладати.
Ще за рік з гаком народилася і друга моя онучка.
Дочка з зятем в мене дуже мобільні, як тільки випадає нагоди, вони їдуть на відпочинок в Карпати чи інші красиві міста нашої України.
Недавно ось в Кам’янці-Подільському були. Там така краса. Я за своє життя такого не бачила, то хоч з фото розгляну.
Але що мене здивувало найбільше, так це те, що дочка заговорила про те, що вони шукають ще більшу квартиру в цьому районі.
Я напряму спитала: “Невже вже наскладали на своє житло? Які ж молодці!”.
– Мамо, для чого нам купляти квартиру, якщо я твоя єдина спадкоємиця. Ми орендовану хочемо трикімнатну і щоб з гарним ремонтом і меблями”.
Я того дня навіть не пам’ятаю, коли і як заснула. То виявляється діти не збирають гроші на квартиру, бо вона в них є. Єдине, чого треба дочекатися, поки я “зникну” з цієї землі.
Мороз по шкірі йде.
Не очікувала я такого ні від дочки, ні від зятя.
Та мені не дев’яносто років і навіть не сімдесят.
Ось так сидіти і чекати “того” часу?
Як тепер маю з тим жити? Краще б дочка мені цього не говорила…
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
