Я ж пожалілася сину, то Олег відразу ж на другий день приїхав і привіз мені нові чоботи, бо старі порвалися. Я з тої радості і обійняла сина, але все це було на очах у Галини. Ох і влаштувала вона мені “бурю”. Тепер єдине мені в голову приходить, прогнати дочку з дому, але шкода мені онучку, вона ж ні в чому не винна.
Моя донька Галина завжди мене ревнувала до Олега, її старшого брата. Різниця між дітьми п’ять років. І хоч я намагалася двох дітей однаково любити, але Галинка завжди забирала більше уваги. Донька ну зовсім не давала мені проводити час з сином, як тільки я це робила, то починалася “буря” з її сторони.
Згодом, коли вже діти пішли до школи, то донька знову намагалася звернути уваги на себе, можливо і тому бешкетувала. Мені було шкода Олега, було відчуття, ніби я його обділяю увагою, тому іноді я робила йому таємні подарунки.
Час швидко минув, ось і виросли мої діти. Син поїхав в місто, там і вчився, там і створив сім’ю. Невістка мені подобається і я тільки можу порадіти за Олега.
Галина ж знайшла собі пару в сусідньому селі чи то така любов велика, чи то що, але зять на дев’ять років старший від доньки.
Жили вони разом три роки, подарували мені онучку, а потім розбіглися.
З того часу і улюблена онука, і скверний характер доньки впав на мої плечі. Галина увесь час винила мене у всіх своїх нещастях і не хотіла брати за це відповідальність. З кожним місяцем все стає гірше. Єдина моя радість, це коли приїжджає до мене синок.
І ось нині сталося таке, що надовго вивело мою доньку з рівноваги. В мене порвалися чоботи, не було в чому ходити. Я цілий тиждень просила Галю, щоб та занесла старі в ремонт, а донька ні в яку.
Все знаходила відмовки, то забула, то не зручно виходити, то те, то інше. Пожалілася я вчора сину, що не маю чобіт і Олег вже сьогодні привіз нову пару.
Я, звісно ж, обняла сина, подякувала і взялася накривати на стіл. Галя як то побачила, то таку “бурю” вчинила, почала мене обвинувачувати у всьому, що сталося в її житті.
І дев’ятий клас вона погано закінчила, через мене, і не на ту спеціальність пішла, бо я підштовхнула, і чотири роки жила не з тим, бо я не вберегла.
І ось що мені робити? Закривати на все це очі сил немає. Єдиний варіант, це виставити рідну доньку на вулицю, але онучку шкода, вона ж ні в чому не винна.
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
