Ми з чоловіком все життя живемо в селі недалеко від обласного центра. Село у нас гарне, мальовниче, річка є, ліс недалеко. Та і сполучення з обласним центром хороше.
Два роки тому не стало мого любого рідненького чоловіка Федора. Та мене підтримали син, дочка, онучка. І я якось помаленьку відійшла.
Свого часу чоловік переїхав жити до мене в село. А в місті йому від батьків залишилася квартира. Цю квартиру успадкувала я. В квартирі після розлучення з чоловіком жила дочка Надя з моєю онукою Міланкою. Син – студент останнього курсу вишу, навчається аж у Києві. Там і залишитися планує, він вже підробляє.
Надя з Міланкою у мене часті гості. Та і я у них буваю, але я галасливе місто не люблю, тому переважно вони у мене гостюють. А на Міланчиних канікулах так і живуть, бо дочка до робочого місця не прив’язана, вона працює на двох роботах, але на обох віддалено, з ноутбука. В одній фірмі вона в бухгалтерії, в іншій якимсь аналітиком. Заробляє Надя пристойно.
Я давно почала виношувати мрію, щоб Надя з донечкою переїхали в наше село. Так би було для всіх краще! У нас з чоловіком будинок не дуже великий, але в селі не складно купити хорошу хату десь недалеко. Та коли я кілька разів пропонувала Наді такий варіант, вона відмахувалася, говорила, що вони звикли у місті, що їх все влаштовує, що Міланці у школі подобається, на різні вона там гуртки і додаткові зайняття ходить.
А мені здається, нам так добре буде поруч! Я би більше з дочкою і онучкою спілкувалася, допомагали б одне одному у всьому.
І визрів у мене план, який я втілила і була дуже щаслива. Але потім все пішло не так, Надя мого подарунку не оцінила. Дуже гірко і прикро.
Поїхали Надя з Міланкою аж на місяць на відпочинок, у Наді є така можливість. А я вже на той момент знайшла покупця на свою квартиру. бо тихенько шукала заздалегідь.
За місяць, що вони відпочивали, я продала свою двушку в місті, а у нас в селі, на сусідній вулиці, придбала гарненький будиночок в чудовому стані, перевезла туди всі речі дочки й онуки, сусід бусом допоміг. Словом, все я організувала. як слід! І коли Надя з Міланкою прилетіли, я, нічого не пояснюючи, повезла їх в село. Але не до себе, а в їхній новий дім! Я так чекала вдячності і радості від дочки і онучки, а отримала…
Що влаштувала Надя!.. Не буду й переказувати.
Коли дочка трохи заспокоїлася, я їй пояснила, що цей будиночок тепер повністю її, що я зробила на дочку одразу при покупці дарчу. Я думала, цей козир вплине на Надю, що вона оцінить мій вчинок. І вона оцінила.
– Матусю, я навіть трохи спонукання розумію твої, але – ні і ще раз ні, ми жити в селі з Міланкою не будемо!
– Ну послухай доню, не гарячися. Подумай разом з донечкою… – і я знову почала перераховувати плюси сільського життя.
Це ж благодать яка для дитини! І повітря, і фрукти-овочі, і школа у нас хороша. І діти сільські добрі, прості… І взагалі, це моя квартира була, прийняла рішення – продала, моє право!
Але Надя перебила мене:
– Що ти хорошого зробила в цій ситуації. мамо, так це дарчу. Я можу одразу хату продавати цю. А ми собі з Міланкою прикупимо квартиру у зручнішому для нам районі міста. Немає лиха без добра!
Ось така історія вийшла… Я ж як краще хотіла, а дочка ось так зі мною.
Ну як Надя не розуміє, що я для всіх краще зробила? Вона вже, безсовісна, покупців на будиночок шука. Не подумала я з цією дарчою…
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
