Я жила заради двох дочок, все їм віддавала – любов, турботу, весь свій час, аби мої дівчата все мали. І в цьому була моя велика помилка! Оля й Таня росли на всьому готовому. А тепер, коли мені під 70, я їм не надто потрібна.
В суботу я мала день народження і я чекала дочок – запекла качку, картоплю стушкувала з мясом, пиріжків спекла, салатиків зробила. А дочки приїхали, аби переконати мене продати будинок, вони хочуть гроші поділити.
Дуже сумно в такому зрілому віці усвідомлювати, що твої ж діти тебе не люблять і ніколи не любили, хоча ти витратила на них більшу частину свого життя. Свої емоції, почуття, енергію, сили. У мене немає нічого дорожчого за двох моїх донечок. Але вони мене дуже розчарували.
Я вийшла заміж 35 років тому, дуже молодою. Микита буквально забрав мене з батьківського гнізда. Допоміг батькові з покупкою старенької машини, а мамі носив цілий місяць щодня квіти. Пообіцяв їм, що з ним я буду щаслива і захищена.
Але я й сама закохалася в Микиту по уха і бачила себе лише з ним і на все життя. Справили весілля, стали жити своєю молодою родиною, народилися з різницею в два роки дві донечки.
Я не працювала, моє завдання було просте: стежити за будинком, створювати сімейний затишок і виховувати наших дівчаток. Я на стільки вся була в родині, що навіть подруг у мене було лише кілька. Я знала, що за Микитою я як за кам’яною стіною, а решта моїх думок була зайнята дітьми.
Я займалася з дівчатками навчанням і вихованням, а Микита дарував їм подарунки, купував речі і саме він повідомляв, коли наша родина їде на відпочинок. Мабуть, тоді ми з ним і поділилися за ролями. Сувора мама і добрий батько.
Кожній дочці ми після їхнього повноліття купили по квартирі. З ремонтом, джакузі, усією технікою. Чоловік нічого не жалів для наших дівчаток. А потім Микити не стало.
З прикрістю я дізналася, що більшість грошей, які «були» у нашої родини, за фактом нам не належали. Вони були на рахунках у інших партнерів чоловіка. Мені особисто досі щомісяця виплачують певну суму, яка й допомагає мені якось триматися.
Завдяки цим грошам я досі живу в нашому старому будинку, хоча мені й доводиться заощаджувати на багатьох речах, адже пенсію я не отримую.
І ось тепер, прямо у свій день народження, я дізналася, що найбільше у світі мої доньки хочуть продати мою нерухомість, тобто наш з чоловіком будинок, а виручені гроші розділити між собою.
Мені ж дочки пропонують купити якусь однокімнатну квартирку в обласному центрі біля них. У свої прекрасні квартири вони мене пускати не збираються.
Кажуть, тато був лідером і це він заробив усі наші матеріальні блага. А я завжди була лише його сірою тінню. Тож краще мені просто прислухатися до їхньої думки і погодитися. А може взагалі переїхати до старенької мами.
Ситуація мене дуже засмутила, я зовсім не знаю, як мені вчинити. Адже старість вже на порозі, і доглядати мене ніхто не збирається.
Залишається у мене якась надія на те, що дівчатка все ж таки подорослішають і одумаються. Але з кожним днем ця і так слабка перспектива тане, і я не бачу попереду світла у віконечку.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com суворо заборонено
