Я живу на самому півдні Німеччини біля Боденського озера, у місті Меерсбург. У нас мало знають місцеві про події в Україні, а деякі проросійські канали розповідають, що то все українці самі, що співати і дружити з Москвою треба.
Наші люди не хочуть вірити, що все це торкається мирних жителів.
Та я не зовсім про це. Я особисто все знаю, бо у мене в Києві батьки, в Івано-Франківську рідний брат з родиною. Ніхто з них приїхати до нас не захотів, але я намагаюся допомогти хоч тим нечисленним українцям, хто до нас добрався.
У нас з чоловіком жили чотири родини, хтось потім додому повернувся, хтось далі поїхали. З різних регіонів України. Всі – з дітьми, одна родина і з татом була, бо в нього там якісь довідки і його випустили, а решта- жінки з дітками, сестрами, мамами.
І чи не нам так “пощастило”, чи це дійсно менталітет, але, як не прикро це казати, кожні з гостей щось поцупили, коли виїжджали від нас.
Зникали різні речі, дрібні й не дуже: посуд, рушники, пауербан, зубна паста, окуляри, моя шаль.
Мені важко сказати. чомуце роблять люди ууподяку за гостинність, за те, що їх прийняли, допомогли, годували. Причому, ні з кого ми копійки не взяли. адже розміли, з якої біди приїхали люди.
Намагалася їх відволікти, вигадували розваги для діток. показували наші чудові місцеві цікавинки. замки, озера тощо. Дарували діткам подарунки, возили на екскурсії, пікніки.
Одну маму з трьома дітками навіть у гори в Швейцарію звозили на діва дні – це від нас не далеко, а наші друзі мають там будиночок.
Ну а в результаті мали ось таку “подяку”. Знаєте, не те, щоб ми жалкували за чимось чи не могли собі купити нову річ на заміну, але просто якось дивно, прикро і трохи сумно.
І мені просто ціково і не зрозуміло: чому так чинять українці?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
