Я живу сама в райцентрі. Сад, город – все як належить. З чоловіком давно розлучені. У на один син Роман. Син одружився з дівчиною з нашого ж містечка, з Тамілою. Вже вдвох вони виїхали в обласний центр, купили там квартиру. Три роки тому у них народився синочок Данилко. Невістка вже вийшла з декрету на роботу.
На вихідні вони частенько приїжджають до мене, це не далеко, 30 кілометрів. Коли онучок був маленький, то, звичайно, я не дуже просила невістку про якусь допомогу, адже вона весь час була зайнята дитиною. Син допомагав завжди щось поладнати, полагодити – робив те, де потрібні чоловічі руки.
Я ж завжди до їхнього приїзду наготую побільше смачного, та й з собою сала, баночок з консервацією, курочку-качечку, яєць-картоплі обов’язково дам. Вони ніколи не відмовляються, а я й рада, бо є для кого старатися.
Але ось Данилко підріс, вже може сам погратися і щось сам поробити, чи біля нас покрутитися. Тому я вже чекала, що Таміла почне мені суттєво допомагати на вихідних з садом-городом, прибрати в хаті і все таке.
Син їх часто до мене на вихідні привозить у райцентр, а сам у місто буває повертається, бо працює іноді і у вихідні.
Та ось, ось я помітила, що допомагати мені невістка Таміла аж ніяк не хоче – все на манікюри, педикюри, стрижки чи щось бігає. Говорить, що їй треба добре виглядати, адже вже на роботі, а у нас в райцентрі всі ці процедури дешевші, ніж у них у великому місті. Решту часу Таміла гуляє, зустрічається з якимись подругами, однокласниками, бабусю провідує (батьки невістки закордон на заробітки виїхали кілька років тому).
Іноді вона на такі прогулянки і малого бере, а частіше зі мною лишає або до бабусі заводить на кілька годин. Але якщо вона навіть і зі мною дома, то нічого робити не хоче, говорить, що дуже втомлюється за тиждень на роботі.
А я не втомлююся? Я також працюю, а потім ще для них готую прибираю у вихідні.
У цю суботу син також привіз невістку з малим і поїхав у місто робити ремонт в їхній квартирі, який вони півроку тому почали. Ну й Таміла традиційно – манікюр, косметолог чи ще там що. Потім – на прогулянку.
Прийшли вони ввечері з малим, одразу – на кухню поїсти.
А я на цей раз приготувала їсти лише на себе, омлет собі з двох яєць посмажила, і їм нічого не зварила, не спекла. Сказала невістці, що втомилася, що нехай сама щось приготує, або купить в магазині недалеко. Так вона так образилася! Зварила малому манку, а сама голодна спати пішла.
Наступного ранку приїхав син, так вона йому нажалілася, що я їх пустим столом зустрічаю. Каже, ладно її, але це означає, що я до Дані погано ставлюся, раз мені байдуже, що їстиме онук. Одним словом, я ще й винувата тепер лишилася, бо син підтримав Тамілу, а мені сказав, що, мовляв, навіщо я їх у гості кличу, якщо отак негостинно приймаю?
Я навіть не знала, що сказати. Невже не зрозуміло, що я теж втомлююся?
Он до сусідки діти приїжджають, так і в городі пораються, і все по господарству допомагають. А моя невістка – як на курорт до мене, а з собою набрати побільше всього на тиждень старається.
Сумно мені так стало, коли вони поїхали. Думаю: дзвонити вибачатися? Але ж хіба я в чомусь винна? І чи будуть приїжджати тепер? Чи я все-таки не права, що не приготувала тоді їсти і невістці й онуку, а сама з’їла той омлет? Я провчити її думала, сподівалася, зрозуміє, а воно он як вийшло…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
