Я живу у маленькому районному центрі Волині з чоловіком, дитиною і свекрухою. Я роблю свічечки, у мене невеличка майстерня вдома, продаю вироби по всій україні. Чоловік і свекруха говорять, що це не робота, наполягають, щоб я вийшла на офіційну роботу у школу за освітою на копійчану зарплату. Там є місце вчителя початкових класів і фізкультури.
А я щиро не розумію, але навіщо все життя намагатись заробити на пенсію, на яку не прожити?
Я не дуже розумію взагалі, навіщо багато хто так намагається отримувати “білу” зарплату і працювати десь за копійки офіційно, якщо пенсію вони все одно отримуватимуть копійчану? Особливо дивуюсь, коли таке роблять молоді люди, яким до пенсії ще років п’ятдесят.
Зрозуміло, звідки ця надія на пенсію: раніше на пенсію справді можна було прожити. Але то раніше, зараз це смішні копійки, на які старенькі люди намагаються хоч якось виживати. Якщо така ситуація зараз, то хто сказав, що далі буде краще? Важче може бути, а краще навряд чи.
Молодь, яка занепокоєна своєю старістю, має розуміти просту річ – у нашій країні до нашого виходу на пенсію її можуть взагалі скасувати. Якщо ви розраховуєте, що вам хтось поверне відраховані до фондів гроші, то це наївно, то це дарма.
Тому я просто сподіваюся лише на себе і свою улюблену справу. Вона вже приносить хорооший дохід, я заробляю до 10 000 гривень на місяць. У майбутньому планую розширитися, працювати на закордон (я вже маю покупців з кількох країн), і коли досягну певного рівня – почну собі робити збереження на пенсію на пенсію.
Своїх батьків все рівано утримувати у їхній старості доведеться мені, тому що хоч вони й працювали все життя, їх пенсії не вистачатиме на нормальне життя. Ось і питання – навіщо так старанно вкладатись у майбутню пенсію, якщо на неї неможливо прожити.
Я живу сьогоднішніми реаліями, але чоловік і його мама мене не розуміють і щодня говорять, щоб я йшла працювати у школу на 7 тисяч зарплати, зате ж буде стаж.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
