Я живу у маминому величезному двоповерховому будинку у селі, мені 42 роки, а мамі 67. Зі мною моя молодша восьмирічна донька Аліса, а чоловік зі сином від першого шлюбу знімають квартиту в обласному центрі за скажені гроші, оскільки син там навчається, йому 19 років, а у чоловіка робота – в нашому селі її нема.
Я не працюю. Але і всі в сім’ї, включаючи донечку, не хочуть, щоб я працювала. Звичайно, грошей замало, але начебто на їжу і все необхідне вистачає, навіть іноді, раз на 2 місяці дозволяємо собі розваги: кіно або недороге кафе.
Більшість коштів йде на забезпечення сина, адже вчиться на айтішника, а значить, потрібно купувати все для ремонту і підтримки роботи комп’ютерів, а це не копійки коштує. Та й хлопець молодий, і взутися і одягтися пристойно треба.
Дочку намагаємося теж не обмежувати, а от на себе вже давно рукою махнули! У чоловіка для нас з дочкою не так вжен й багато залишається. У мами пенсія 12 тисяч гривень як у колишнього держслужбовця.
У будинку все на мені, я і токар, і тесляр, і сантехнік і електрик, і оздоблювальник, і штукатур. Словом, чоловік в сім’ї. А свій будинок, та ще з садом і городом – це вам не квартира. Крім того, влітку повний будинок рідні, бо у нас тут озеро гарне, за родичами доглядати: прати, прибирати готувати потрібно – так у нас розуміється гостинність.
І орендувати житло для моєї родини в місті нереально – ціни зашкалюють! У селі не можна (принаймні чоловіку та сину) – дорога на роботу та навчання в один кінець 4 години займає. Вони до нас приїжджають далеко не кожного тижня.
І головне – ми з чоловіком конфліктуємо, коли поряд мама! Діватись мені нікуди – ну немає просто варіантів! І ось ми змушені вдвох ділити кухню, особливо важко взимку, вогкість, зливи, вітер, ні в город, ні по справах не вийдеш, дороги – розмазня. Займаюся домашніми справами – а турбот у мене вистачає: відточити ножі, то прорвало на вулиці трубу, зламався замок, кури втекли та іншим.
До приготування їжі мене не підпускають, мама говорить: “продукти тільки зіпсуєш”, хоча люблю і вмію готувати!
Ось у такій обстановці веселій і живу. Так ще востаннє я бачила маму усміхненою років 10 тому, вічне невдоволення! Їжа на першому місці, я обов’язково доїдаю недоїдки – продукт викидати не можна. І ось як у цій ситуації бути? Як жити?
І найсумніше – я усвідомлюю – що я в точності мамина копія! Дружина так собі – раз на 2 тижні в гостях у чоловіка та сина не рахується. Сама не реалізувалася, доньку нічому гідному навчити не можу. Така доля.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
