fbpx
життєві історії
Я живу з родиною за містом у Вінниці, ми дуже багато сил вклали у власний будинок. І тут мені на голову звалюється рідна сестра з сімейством з Одещини. І вимагає, щоб я прописала її з донькою у нашому іпотечному будинку. Сама свята простота! Адже ми хотіли саме будинок і трьох дітей

Я живу з родиною за містом у Вінниці, ми дуже багато сил вклали у власний будинок. І тут мені на голову звалюється рідна сестра з сімейством з Одещини. І вимагає, щоб я прописала її з донькою у нашому іпотечному будинку.

Ось уже не думала, що в мене настільки гм, як це сказати, проста сестра!

З родичами у мене стосунки завжди складалися не дуже. Я ніби народилася в іншій родині, і мене просто підкинули. Пояснити це інакше просто не можу.

Батьки виховували мене в класичному стилі «Те не можна, це не можна, а що скажуть люди».

Я жила, постійно думаючи про те, що роблю щось неправильно, не так, як хоче мама. Тому я з раннього дитинства мріяла про те, щоб стати дорослою, вийти заміж і нарешті виїхати з батьківського дому.

Благо, виїхати мені вдалося раніше. Я вступила до обласного вишу і почала жити у гуртожитку. Тоді в мене почалося справжнє життя! Я ні в чому не відмовляла собі. Але при цьому встигала добре вчитися, бо розуміла, що в майбутньому зможу покластися лише на себе.

На останньому курсі я зустріла чоловіка своєї мрії, Петра. Він був на кілька років старший за мене, але вже точно знав, чого хоче від майбутнього.

За півроку стосунків він зробив мені пропозицію. Я не хотіла грати гучне весілля, бо розуміла, що доведеться звати всіх своїх родичів. А їх у мене темрява темна! Обійшлися скромним гулянням у ресторані.

Чоловік був не проти і прислухався до моїх бажань. Але навіть у такому форматі не обійшлося без курйозів. Моя сестра Галина так сильно напилася, що влаштувала справжній бардак. Чоловік її якраз покинув, і вона сама виховувала двох маленьких дочок.

Галя завжди мені заздрила, а тепер, коли в мене з’явився коханий, заздрість почала литися через край. Ось і вийшло те, що вийшло.

Мій Петро на той час жив у орендованій квартирі. І коли ми побралися, я переїхала до нього. Але ми вирішили, що треба відкладати гроші на власне житло. Я завжди мріяла про своє затишне гніздечко!

Через кілька років нам вдалося зробити перший внесок за наш будинок – адже ми хотіли саме будинок і трьох дітей.

Новосілля я влаштовувати не хотіла. Та й взагалі було б добре, щоб про наш дім ніхто з родичів не чув. Про житло знала лише моя мама. Але це було помилкою! Вона розтеревенила абсолютно всім. Причому навіть адресу сказала.

Ми протягом місяця приймали гостей. Всім хотілося подивитися, як там Оленка за містом влаштувалася, як живе. На терасі утворився цілий склад непотрібних подарунків на так зване новосілля. Кожного гостя доводилось пригощати. Я так втомилася готувати, що ми почали замовляти доставку готової їжі.

Але все це були дрібниці в порівнянні з тим, що викинула моя надалі сестра.

Отже, пройшло 10 років, і ми з Петром стали дійсно батьками трьох діток.

А в Україну прийшла війна-біда. А Галина тим часом переїхала кілька років тому до співмешканця на Одещину. І тепе вони звідтіль втекли. Куди? Та ж назад до нас на Вінничину, звичайно.

Вона завалилася до нас разом із дочками, цивільним чоловіком та валізою. Каже, що з нами житимуть тепер.

А я маю її з доньками взагалі прописати, щоб вона роботу знайшла, а дочки – школу.

У мене давно були підозри, що Галя має проблеми з головою. Але таке вже просто ні в які ворота не лізе!

Сестра влаштувала справжній цирк. Почала натискати на жалість, мовляв, не виставимо ж ми за двері родичів, ще й з дітьми.

Але в мене з сестичкою була розмова коротка. Я сказала, що жити з нею не збираюсь. І тим більше ніхто не прописуватиме її в цій квартирі.

Затишного сімейного вечора не вийшло! Ми з чоловіком попросили її з родиною піти якнайшвидше. Опинившись за воротами, Галя ще довго кричала всякі “приємності” про мене. Я навіть думала викликати поліцію, якщо чесно.

Але потім вони все ж таки поїхали. А наступного дня мені зателефонувала мати і повідомила, що я вчинила “як худоба”. Це – цитата. Мовляв, нехай я більше не розраховую на допомогу сім’ї, бо тепер я не маю її. Адже Галя з родиною тепер вимушені тулитися у Вінниці в орендованій однушці через мене й Петра!

Ось так відразу я владнала й вирішила всі проблеми. Хіба не чудово?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.