Я зі сльозами на очах забрала дітей і поїхала до своїх батьків. Чоловік і дзвонив і приїжджав, просив повернутися, але я таки затрималася на дві неділі. По приїзду я будинок не впізнала. Такого “хаосу” в нас ніколи не було. Питаю чоловіка, а що, мама не впоралася? А Василь знаєте що мені відповів. – Ти їй відбила все бажання щось робити, коли виїхала. – Ну хоч стій хоч падай!
Поїхала на дві неділі до своїх батьків, і застала дома хаос, якого світ не бачив. Але чоловік і тут зумів знайти виправдання своїй мамі.
Навіть там, де мене немає, винна у всьому я. Ну як з цим боротися, люди добрі?
Ми з чоловіком разом вже дев’ять років.
Так вже склалося, що живемо ми разом із свекрами. Але якщо до Тараса Петровича в мене нема ніяких питань, то Лариса Дмитрівна дає мені “джасу”.
В нас з чоловіком двоє дітей. Сину 8, а дочці 5 років.
Як тільки молодша пішла в садочок, я вийшла на роботу. Працюю бухгалтером в одній компанії.
Чоловік зараз працює дома, він програміст.
В нас є змога купити чи взяти квартиру в іпотеку, але Василь впевнений, що це лишнє, бо мама з татом все своє життя вкладали гроші в двоповерхову хату.
В них є старший син, але він вже давно живе в Америці. Власно вони тому посприяли, і тепер в них така думка, раз старшому допомогли влаштуватися в житті, то молодшому має залишитися їх хата.
Я то не проти такої спадщини, в нас є діти, і нерухомість нам пригодиться рано чи пізно.
Але чоловік хоче, щоб ми всі жили разом.
В нас немає господарки, на подвір’ї клумби, травичка та квіти.
Але щоб це все було, треба прикласти руку.
Свекруха зробилася “хворою”. Все їй щось не так, і щось не те. То руку крутить, то ногу, то спину потягнуло.
Чоловік хоч весь час і дома, але робити нічого не встигає.
Хто порається біля хати, так це свекор, а вже в самій хаті я. Але свекруха впевнена, що її рука також приложена до порядку і до того, щоб ми мали що їсти.
Але недавно трапилась в моєму житті вперше така ситуація, що я настільки посперечалася зі свекрухою, що зі сльозами забрала дітей і на дві неділі поїхала до своїх батьків перепочити. (в мене якраз була відпустка)
Не буду описувати ситуацію, але знову я винна у всіх гріхах була.
Василь і дзвонив, і на вихідних приїжджав. Просив повернутися назад.
Я йому пояснила, що як тільки відійду від цього всього, то приїду.
Це трапилося через дві неділі.
Заходжу я в хату, а все, можна сказати, верх дном.
Одяг не випрасуваний, посуд брудний в мийці і вже засохлий, на підлозі крихти, взуття брудне і повискладуване біля дверей, що не пройти не проїхати.
Я ж кажу до чоловіка, бо свекруха була в своїй кімнаті, що тут таке діється, чому моя “роботяща” свекруха ні з чим не впоралася. А Василь мені знаєте що сказав?
– Ти їй відбила все бажання щось робити по дому своїм від’їздом.
Ну хоч стій хоч падай.
Я кажу чоловіку, бідна ж твоя мама, мабуть хотіла попилососити, чи речі в шафу поскладати, а я їй не давала. Ох і натерпілася вона, поки мене не було.
Єдиний, хто дійсно чекав мого повернення, був свекор.
Той ввечері, коли всі зібралися за столом, відкрив пляшечку “червоненького” і піднявши бокал сказав, щоб приводу мені більше кудись їхати не було, і подивився косо на дружину.
Мою свекруху затрусило.
Я думаю, тепер вона не буде говорити, що я в тій хаті нічого не роблю.
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
