Я змирилася з тим, кого обрав собі в дружини мій син. Спершу ходила, вчила, показувала, перемивала, але згодом зрозуміла, що марна це справа. Хай живуть, як хочуть, тільки мене не чіпають. Але по другому пункту не все так просто. Вчора Мирося мені зателефонувала, що прийде в суботу з онуками до мене на обід. Мені вже не добре. Як згадаю, які вони не виховані, то всю трясти починає.
Я вже пенсіонерка, все своє життя пропрацювала лаборантом в кардіологічному центрі. Чоловік пішов з життя, в 2020 році, як тільки все це почалось з короною. Що я тоді пережила, один Господь знає…
Ми виростили і поставили на ноги двох синів.
Старший вже багато років живе в Києві. В нього сім’я, двоє дівчаток.
Молодший син одружився на дівчині з нашого містечка, можна сказати, з нашої вулиці.
Я знаю Миросю, свою невістку, з пелюшок.
Я розумію, що дитина не винна, які в неї батьки, але це просто… слів нема.
Сват мій пильнує тільки чарку і так було все життя. Я не знаю, як і за що вони живуть. Але якщо з чоловіком ще пів біди, то крок за кроком на цю справу підсіла і моя сваха.
Орися працювала на базарі, під відкритим небом. Влітку ще так-сяк, а взимку ж треба грітися. Ось вони двоє і “посиніли”.
Живуть в антисанітарії. Але так в них завжди було, чистотою там і не пахло.
Я тому коли почула, що мій Віталік зустрічається з Миросею, я за голову взялася, але і пів слова не сказала, щоб їх розлучити.
Це життя сина, яку вибрав собі дружину, з такою нехай і живе.
Я ж розумію, що Мирося не мала від кого привчитися до чистоти.
Тому після весілля я часто приходила, щоб пояснити елементарне. Дякувати Богу, що жити вони стали окремо. Я виділила їм квартиру своїх батьків, яку довгий час здавала в оренду, бо мама свій вік доживала зі мною в квартирі.
Я раз прийшла, прибрала, показала, перемила, повискладувала, але через три дні приходжу, а все ще гірше.
Мій син працює, йому нічого не мішає. Бо я його не раз питала.
На даний час невістка виховує двох діток рік за роком.
Ті діти вічно замурзані. Їсти толком вона не зварить. Часто в їх кухонній шафці я зустрічаю “мівіну”.
З роками я змирилася, що моя невістка “нечепура”.
І все б нічого, але коли вона з онуками приходить до мене, то мене всю підкидає.
Діти не розуміють, що в хаті має бути чисто.
Я вже стара, але через день пилосошу, бо маю в квартирі кота, а з нього шерсті багато.
Та й пил витираю, а що маю робити цілими днями дома.
Але незважаючи ні на що, я не готова, щоб онуки ходили по коврах з печивом, і кришили всюди де тільки можна.
Молодша онучка може їсти цукерку, і просто плюнути її мені на коридорі чи в кімнаті.
Руки вони в рушничок не витирають, а до себе.
Коли вже збираються йти, то старша може вже взутися, а потім згадати, що якусь іграшку забула в кімнаті, і вона ти не скаже, бабусю, принесіть, а сама взута по доріжках летить.
Я після їх приходу сама не своя. Мені йде два дні на прибирання, вони ж всюди залізуть.
І ось вчора невістка зателефонувала і попередила, що в суботу вони до мене прийдуть на обід.
Мене вже голова починає боліти…
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
