fbpx
життєві історії
Я знала, що Галина Іванівна має рацію і намагалася забути їх обох, але через кілька місяців Орест сам приїхав до мене і ми пішли до РАЦСу. Весілля ніякого не було, тому що навіть моя мама була проти наших стосунків і говорила, що на чужому нещасті щастя не побудуєш. Все це я знала і сама, але нічого не могла з собою вдіяти. Зараз я б сто раз подумала, перш ніж зробити таку дурницю

З часу мого заміжжя пройшло вже більше двадцяти років, але мене до сих пір не покидає відчуття провини перед усіма родичами чоловіка. Правда вони зі мною і не спілкуються, бо вважають, що я поступила, м’яко кажучи, неправильно. Але все по порядку.

У моєї подруги в селі жила бабуся. Одного разу влітку вони з мамою їхали до неї в гості і запропонували поїхати з ними. Були літні канікули, і ми з подругою провели в селі майже все літо. Там я познайомилася з хлопцем, звали його Степан. Ціле літо ми не розлучалися, а їдучи, я пообіцяла приїхати на зимові канікули. Навесні Степан повинен був йти в армію. Його старший брат Орест дослужував і повинен був приїхати додому.

Провівши Степана, я влітку знову приїхала з подругою в село і познайомилася з його братом. Орест приїхав додому пізніше, ніж були проводи і з братом так і не побачився. Про наші відносини з Степаном він дізнався від батьків.

На правах майбутнього родича він всюди був зі мною, і ми і не помітили, як дружба переросла в любов. Я як і раніше писала Степану, і свої відносини з Орестом приховували від усіх. Але в селі це довго не могло бути таємницею. Коли дізналася його мати, мені довелося виїхати. Але перед цим вона сказала, що ніколи я не переступлю поріг їхнього будинку, якщо вийду заміж за Ореста і зроблю ворогами братів.

Я знала, що Галина Іванівна має рацію і намагалася забути їх обох, але через кілька місяців Орест сам приїхав до мене і ми пішли до РАЦСу. Весілля ніякого не було, тому що навіть моя мама була проти наших стосунків і говорила, що на чужому нещасті щастя не побудуєш. Все це я знала і сама, але нічого не могла з собою вдіяти.

Всі ці роки я не зустрічалася ні з Степаном, ні з його родичами. Брати помирилися тільки недавно, коли захворіла мама, і Орест поїхав в село. У Степана сім’я, двоє дітей у нас теж дві доньки, але діти теж не вважають себе родичами і ніколи не зустрічалися.

Чоловік почав інколи їздити до батьків і брата в село в гості, але мені місця в їхній родині немає. Так я і сама не знаю, як би я з ними зустрілася після всього, що сталося. І з роками я все частіше згадую слова моєї мами перед нашим одруженням. Вона була права, щастя я в своїй сім’ї не знайшла.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook