Я знала, що Катерина не просто так з’явилася в житті нашого єдиного сина, в якого ми всю душу з чоловіком вклали. Вона сирота, яку виховала бабуся. Ясна річ, що за такого перспективного хлопця вона вчепилася “руками і ногами”. Про весілля Дмитрика ми дізналися “від сусідів”, чисто випадково. Не очікували ми такого повороту. Час минув, а осад залишився. А недавно син та й взагалі виставив нас з чоловіком на вулицю. – Могла би й промовчати!
Дмитро у нас єдиний синочок. Сказати що ми любимо його, нічого не сказати. В його виховання ми вклали всю свою душу. Дали гарну освіту за кордоном. Забезпечили квартирою і автомобілем.
Дві вищі освіти виправдали себе. Він швидко пішов вгору по кар’єрних сходах, але вже в Україні. А через деякий час і ми самі переїхали з села в місто, тому що чоловікові запропонували у Львові хорошу роботу. Здавалося, ближче до сина. Дбайливий син, який поважає своїх батьків, що може бути краще?
Красивий, незалежний, розумний. Ми пишалися Дмитром до того часу, поки він не зустрів свою половинку. Ми зустріли її з радістю, хоча я спочатку бачила, що з її боку не було любові, а було бажання вигідно влаштуватися. Про це навіть сказав сам Павло(друг сина, який їх і познайомив).
Дівчинка виросла в важких умовах, батьки розлучилися, коли їй було 2 роки, а згодом і мама втекла, залишивши дочку на піклування бабусі. Тому вона бачила наші відносини і всерйоз ревнувала сина до нас. Я бачила його, коли він йшов спати, і як його настрій кардинально змінювався вранці. Йому весь час капали на мізки, що він не захищає її від нас (від своїх батьків!).
Катя була ще тою інтриганткою. А як можна тоді пояснити те, що син нас навіть на весілля не запросив? Це була перша зрада, яка увійшла до глибини душі.
Три роки ми не спілкувалися, але з’явилася дитина і ми, незважаючи ні на що, привітали їх. Катерина приїхали до нас, ми пробачили (але не забули), у всіх трапляються помилки. Внучка прекрасна, коли вони у нас були, то залишали її, самі йшли гуляти. Потім, коли їм треба було, я приїжджала допомогти. І все! Через деякий час мені заявили, що вони не довіряють мені внучку, тому що я не поміняла підгузок.
Мої пояснення вони навіть слухати не хотіли. Потім почалася черговість відвідування. Одним словом, шантаж на кожній зустрічі. Вони не враховували, що ми працюємо і не можемо приїхати, на перший ж їх дзвінок. Наш син пред’являв нам нові претензії, але я чула, що це не його слова.
У минулому році ми відпочивали в одному місті, але в різних будинках. Якось заїхали до них, щоб завезти їсти, у них в цей час був ремонт, і кухня не працювала. Нам син влаштував скандал, що ми без попередження приїхали. У той час там перебувала бабуся невістки, з якою ми з весілля не спілкуємося. Це з їхньої подачі наш син нас не запросив. Знову нас не допустили до внучки.
Зараз у них народилися двійнята. Я поїхала їм допомогти. Дуже просили, хоча я два місяці була у свекрухи, дивилася за нею і дуже втомилася. Але, звісно, зібралася і поїхала до дітей. З першого дня, з першої хвилини я бачила невдоволення невістки, і вона вже навіть не приховувала, бігала і шепотіла на вухо синові. То чому я сиджу, а не займаюся з онукою, то чому я дивлюся телевізор і він безцеремонно підійшов його й вимкнув, хоча я просила одну хвилину, щоб додивитися. Звичайно, я себе зараз гризу, що треба було промовчати невістці, але коли Катерина почала мене обсипати образами, я теж їй відповіла. Ні, не образами.
В результаті, вона мені показала на двері, а син її підтримав і підтвердив при цьому її слова, ми більше онуків не побачимо. І ось так, вночі, вся в сльозах я їду додому. Єдине, що він сказав: “ну, чому ти їй не промовчала?”. Я не шукаю співчуття, просто вилила свою душу. Минув уже тиждень, а серце пече. Я Дмитру сказала, що він ганчірка. І він промовчав!
Недавно подзвонила Дмитрику та спитала, чи не боїться він того, що колись все це може повернутися до нього. А він так спокійно відповів: “Ні, я до цього готовий”.
Як з цим жити?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
