Я знала, що Валера до мене був одружений, але через невеличку ревність, ми обоє вирішили, що цю тему в домі піднімати не будемо. Було та й було – це минуле. В теплу, але ледь вітряну п’ятницю я чекала Валеру з роботи. Приготувала свою коронну страву, одягла красиву сукню, навіть рум’янець підмалювала. Просто хотіла зробити цей день незабутнім. І ви знаєте, таким він і видався, але в геть протилежному напрямку ніж я хотіла…
***
Ця історія трапилася незабаром після нашого з Валерою весілля.
Я дуже люблю готувати, і, як у будь-якої господині, у мене є “коронні страви”. Плов – одне з таких страв. Спеціально для плову у мене на кухні є невеликий казан на 4-5 порцій.
Вирішила я якось чоловіка побалувати, пловом нагодувати. Приготувала вечерю, накрила на стіл. Валерій був дуже радий цьому.
Поки я вносила останні штрихи в сервіровку столу, чоловік приступив до дегустації. Спробувавши плов, Валера сказав мені:
– Ти так смачно готуєш! Я б все з’їв.
– Тобі правда сподобалося? – запитала його я.
– Дуже! – відповів мені чоловік. – Мене так дружина ніколи не годувала!
У цей момент всередині мене щось надломилося, я мало не заплакала від образи. Я розумію, що мій чоловік до знайомства зі мною був одружений, але з моменту його розлучення минуло вже більше року. До того ж, ми офіційно оформили стосунки. Нехай лише тиждень, але його дружина – я.
– А я хто? – з образою в голосі запитала я чоловіка.
– Ти – Василинка, дружина моя, – відповів мені спокійно чоловік.
– Треба ж! Так це я, виходить, так тебе ніколи не годувала?
Валерій змінився в обличчі. Він зрозумів, що обмовився.
– Василино, я колишню дружину мав на увазі, – відповів мені чоловік і спробував перейти на іншу тему, – Ти пробач мені! Ти чудова. І готуєш краще за всіх. І люблю я тільки тебе! Вибач, не подумав… Пробачиш?
– Ні, – сухо відповіла я, мені було не по собі від незримої присутності іншої жінки.
– Що мені зробити, щоб ти мене пробачила? – запитав чоловік.
Ображена жінка – підступна жінка. Я не виняток. Не знаю, чим я керувалася в той момент, але точно, що не здоровим глуздом.
Я підсунула до чоловіка казан зі словами:
– Ти казав, що хотів би все з’їсти? – Валерій ствердно кивнув. – Їж… Все їж.
– Як все? – здивувався чоловік. – Тут багато, я стільки не з’їм.
– З’їж! – відповіла я. – І не говори потім, що тебе дружина не годує.
Того вечора Валера з’їв цілий, нехай і невеликий, казан плову, через силу засовуючи в себе останні кілька ложок. А після він встав з-за столу, сказав: “Дякую за вечерю! Все було дуже смачно!”. І більше ніколи не робив подібних застережень.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
