fbpx

Я, знаєте, в оці всі прикмети чи забобони не вірю. Але от надумали ми нарешті з чоловіком через 5 років спільного життя купити собі двокімнатну квартиру в новобудові в наших Броварах. Район хороший, не далеко від лісу, інфраструктура прекрасна. Працювали ми для здійснення своєї мрії багато. Але щомісячна квартплата за орендовану квартиру пригнічувала весь ентузіазм: пнемося-пнемося, а господарі квартири прийдуть і заберуть належне. Добре, що до весілля у нас були невеликі збереження, тож жили ми з Данилом, мотаючись з однієї орендованої квартири на іншу, відносно недовго. І ось район вже підібраний, квартира також. Але купити цю квартиру нам так і не вдалося

Я, знаєте, в оці всі прикмети чи забобони не вірю. Але от надумали ми нарешті з чоловіком через 5 років спільного життя купити собі двокімнатну квартиру в новобудові в наших Броварах. Район хороший, не далеко від лісу, інфраструктура прекрасна.

Працювали ми для здійснення своєї мрії багато. Але щомісячна квартплата за орендовану квартиру пригнічувала весь ентузіазм: пнемося-пнемося, а господарі квартири прийдуть і заберуть належне.

А якщо подивитися, скільки ми віддавали їм за рік, це просто голова обертом. Добре, що до весілля у нас були невеликі збереження, тож жили ми з Данилом, мотаючись з однієї орендованої квартири на іншу, відносно недовго.

І ось район вже підібраний, квартира також. Але купити цю квартиру нам так і не вдалося.

Чому? Моя свекруха, Антоніна Василівна, дуже захворіла. І ми допомогли матері чоловіка стати на ноги. А клініки в наш час це задоволення недешеве.

Сумно інше. Сестра мого Данила, моя зовиця Дарина, додати грошей на лікування матері не захотіла. Просто кілька разів прийшла до матері з якимись продуктами, і то самими дешевими з АТБ.

Данило знає, яка його сестра буває байдужою. Однак це її вибір. Я хоч і не забобонна, але вірю в карму й бумеранг – так працюють взаємини між людьми, переконалася на раз.

Вдруге ми вже майже купили квартиру з через кілька років після першого інциденту. Але знову – не вийшло. Гроші ми знову зібрали, навіть більшу суму. Але чоловік пошкодив чужу автівку, дуже дорогу. І прийшлося віддати знову дуже кругленьку суму.

Відшкодували ми збитки власнику дорогої машини, полагодили свою – і знову давай працювати і збирати гроші на квартиру. Всі тоді накинулися на мого чоловіка, але я Данила не дорікала, а весь час його захищала перед ріднею. Чхати мені на родичів, якщо чесно.

І все ж таки ще через якийсь час квартиру ми купили. Іншу, але теж двокімнатну, в тому ж районі. Чоловіка нарешті підвищили, жити б і радіти.

Але зовиця недавно теж вийшла заміж. І проблеми у неї почалися такі самі, які були і в нас. Орендована квартира їм більше не підходить, треба шукати щось своє. Але її підхід до цієї проблеми виявився зовсім для мене несподіваним.

Після весілля Дарина через кілька тижнів звільнилася з роботи. Зовиця оголосила себе заміжньою жінкою, за яку все тепер має вирішувати і платити чоловік. Чоловік сам владнати квартирне питання і повністю забезпечувати родину.

І тут я задумалася. Так, ми з чоловіком довго не могли купити собі квартиру. Ніби щось навмисне заважало. Але ми пройшли не одне життєве випробування, прожили разом стільки часу і залишилися разом.

Навіть більше, наше кохання з чоловіком від усього того, що ми подолали пліч-о-пліч, тільки зміцніло. А що чекає на мою зовицю з таким ставленням до людей і життя взагалі? Я думаю, що нічого хорошого. А ви як вважаєте?

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page