Я знаю, що ти пробачиш мені, Зорянко. Якби не ти, мене давно б уже не було. Я квартиру на свого сина переписав. А тебе діти не покинуть, тож без житла не залишишся, – це слова мого вітчима Макара Дмитровитча, з яким мама прожила у шлюбі 35 років.
Мама та вітчим уже на пенсії. Їй 67, а йому 74. Зрозуміло, що йому вже важко ходити, мама за ним наглядає. Вони жили душа в душу, завжди радилися один з одним, ніколи не мали жодних розбіжностей і непорозумінь. Донедавна. Він прийняв маму із двома маленькими дітьми 35 років тому, за що ми йому дуже вдячні.
Зараз ми із сестрою Марією вже виросли, у нас свої сім’ї. З вітчимом ми прожили півжиття, і він замінив нам рідного батька. До речі, у нього теж є син від першого шлюбу, наш одноліток. Відколи вітчим розлучився з першою дружиною, з сином він не перетинався і не спілкувався.
Минулого тижня мама прийшла до мене сама не своя, розгублена, сумна. Ми сіли пити чай, вона довго мовчала, і коли мій чоловік пішов з дитиною на прогулянку, мама заговорила неохоче. Видно було, що це їй неприємно, але іншого вибору не було. Вона запитала мене, чи зможу її прийняти до себе, якщо раптом щось трапиться.
Спочатку я подумала, що вона хоче розлучитися з Макаром Дмитровичем. Але виявилося, що чоловік вручив їй документи, чи то дарчу, чи заповіт, і приголомшив своїм рішенням. Дім, в якому вона жила, наводила лад і затишок усі ці роки для нього, більше не її дім. Чоловік перепросив і сказав, що квартиру він віддає своєму синові.
Звісно, без даху над головою мама не залишиться. Я її з радістю прийму, до того ж, місця всім вистачить у нашому домі. Я і сестра маму дуже любимо, нізащо не залишимо напризволяще. Тільки мама вважає, що її зрадили. Справа не в квартирі, справа в людині, яка все зробила потай від неї. Людина, з якою вона жила, кого любила, виявилася зрадником.
Я теж вважала цю квартиру рідною домівкою. Все-таки дитинство та юність там провела. У мене й на думці не було, що вітчим згадає про свого сина. Що це за людина, де він зараз? Може, він не потребує нічого і йому не потрібна ця квартира. А вітчим завжди вважав нас за рідних дітей.
Ось як буває. Молодша сестра, коли дізналася про цю новину, втратила дар мови. Але потім взяла себе в руки і почала переконувати маму затягати Макара Дмитровича по судах. Не знаю, як правильно чинити в такій ситуації, але маму дуже шкода. Сумно, що вона витратила свою молодість на невдячного і ненадійного чоловіка, стільки сил своїх йому віддала.
Хочу якось допомогти мамі, але не знаю, як.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
