Я зраділа, що Стефа, наша сусідка, увійшла в становище, і не стала витягати подробиці нашого з Романом перебування “під замком”. Так сказав сімейний, а ми люди відповідальні, все робимо, як треба. Але ближче вечора на екрані знову висвітлилось ім’я – Стефа. Я не дуже добре почувалася, але все ж підняла слухавку.
Ми з чоловіком нещодавно злягли. Самі розумієте, з цією ситуацією в Україні та світі. Словом, дійшла черга і до нас. Доглядати нас нікому. Адже наші діти мешкають в області, а ми в маленькому районному центрі. Наш сімейний по телефону все розписав, і попросив на вулицю не виходити.
На жаль, діти не могли приїхати до нас. Адже вони самі в той час злягли. Щоправда, скинули нам грошей на карту. Хоч якась допомога від них.
Сидимо, значить, дома з чоловіком і “чаюємо”. Раптом дзвонить телефон. Сусідка цікавиться, куди це ми зникли. Пояснюю, що сімейний сказав нікуди не виходити з дому. Ну, Стефа ніби все й зрозуміла, і не стала морочити голову своїми запитаннями.
Увечері Стефа знову зателефонувала. Вона сказала, що залишила під нашими дверима трохи їжі. Я вийшла на сходовий майданчик та побачила там пакет. Усередині була банка зеленого борщу, картопляне пюре та відбивні.
Ми з чоловіком все це з’їли і зателефонували сусідці, щоб подякувати. Вона сказала, що це все дрібниці. Мовляв, готувала обід і вирішила поділитися з нами їжею.
Через день сусідка принесла нам суп та кашу з биточками. Я знову їй зателефонувала, щоб сказати слова подяки. Попросила сусідку більше не приносити нам їжу, оскільки мені стало набагато легше. Я вже сама починала готувати.
Сусідка відповіла, що не варто так хвилюватися. Проте гроші ми маємо їй повернути, і можна навіть на карту. Виявляється, вона витратила багато грошей на приготування нам їжі. Тому тепер ми перед нею в боргу.
Чесно кажучи, я була сама не своя. Мені здавалося, що сусідка просто так допомагає. Хоче підтримати сусідів у скрутну хвилину. Насправді їй було байдуже на нас із чоловіком.
Я вислухала Стефу та пообіцяла повернути борг. Попросила її сказати мені точну суму. У мене на душі залишився неприємний осад після цієї розмови. Чомусь навіть захотілося прийняти ванну. Було таке відчуття, що мене занурили у бруд.
Знаєте, мені хотілося зробити сусідці подарунок. За все те, що вона нам зробила. Тільки зараз я вже не маю наміру це робити. Гроші я, звісно ж, віддала, точніше, перекинула на карту, оскільки бачити її в мене не було бажання. Не люблю залишатися в боргу.
Сиджу ось і думаю, права Стефка чи ні. Звичайно ж, ніхто в цьому світі нічого нікому не винен. В той же час, у Біблії сказано: не збідніє рука того, хто дає. Тобто треба допомагати людям. Тоді ти сам станеш багатшим. Як часто ми стали про це забувати.
Хіба ні? Що скажете з цього приводу?
Фото ілюстративне
