Наш з Іваном син Ярослав був єдиною нашою дитиною і потіхою. Ми в ньому душі не чули, правда, чоловік не довго міг милуватися сином. Коли Ярославу було вісім рочків, він покинув цей світ. Я заміж вдруге так і не вийшла. Вирішила всю себе присвятити дитині.
Я хотіла замінити йому і маму і тата. І до останнього я вірила, що правильно вчинила.
Ярослав ріс здоровим і кмітливим хлопчиком, єдине, що йому заважало – лінь. В школі почалися невеличкі проблеми, які я старалася залагоджувати скритно. А ось уже в університеті я не могла через його витівки спокійно спати.
Також і на особистому фронті у Ярослава не дуже справи складалися через його непостійність. Перші нормальні стосунки у нього почалися, коли йому виповнилося 19 років. Тривало щастя недовго – за рік дівчина його покинула.
На роботі теж все було не гладко, бо важких доручень Ярослав боявся. Він постійно змінював компанії, шукав інших вакансій. На одному з підприємств мій син познайомився з Ольгою. Між ними розгорілося взаємне кохання.
Вони почали зустрічатися, і незабаром простий роман переріс у серйозні стосунки. Потім син переїхав до квартири Ольги. І одного прекрасного дня діти повідомили мені, що я стану бабусею.
Ярослав не міг натішитися, що в нього тепер буде повноцінна родина. Він ще змалку про це мріяв, коли поруч не було тата. Він пообіцяв мені, що завжди буде гарно піклуватися про свою сім’ю, і я йому вірила.
Діти швидко організували весілля, щоб дитина з’явилася в законному шлюбі. Запросили усіх родичів та друзів до ресторану та відзначили цю радісну подію.
Начебто діти були щасливі. Але через три місяці вони двоє постали на моєму порозі. Я зраділа такому візиту, почала каву та чай робити, думала, вони були в моєму районі і вирішили провідати, але не тут то було.
Я була в квартирі невістки, і не раз, тому прекрасно бачила її розміри. Вона справді крихітна. Але щоб проживати разом, мені і в голові не вкладалося. Я проти, і вважаю, що молодь повинна жити окремо від батьків.
Однак син приголомшив мене своєю заявою.
– Мамо, нам треба більше місця, адже нас скоро буде троє. В одній кімнаті з дитиною нам буде важко. Ти повинна нас зрозуміти.
– Можете ліжко онука поставити в мою кімнату, я за ним доглядатиму, щоб ви краще висипалися.
– Ти не розумієш? Ми хочемо, щоб ти переїхала і свою квартиру нам віддала.
Ольга в той час пила чай і мовчала. Я того ж дня зібрала речі, викликала таксі та поїхала на свою стареньку дачу. Вибору в мене особливо не було, адже двійка та маленька дача – це єдине моє майно.
Дякувати Богу, зиму перезимувала. Зараз пораюсь на городі, а як далі буде, одному Богу відомо.
Виявляється, я все життя сину присвятила, а він з легкістю прогнав мене з власної квартири.
Ось така у мене історія. На жаль, не весела.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
