fbpx
життєві історії
Я зустрічаю нові життя, які приходять у наш світ. Ми з чоловіком вже виростили двох своїх дітей, у них своє життя. Мені 47 років. У цього новонародженого хлопчика було 6 пальчиків на кожній ручці і ніжці. І від нього через це відмовилися. – Олено Володимирівно, – Вероніка кинулася мені у ноги. – Віддайте сина

Ця подія сталася сім років тому, але все те, що тоді відбулося, досі частина нашого життя. Я зустрічаю нові життя, які приходять у наш світ, працюю вже більше 20 років, допомагаю жінкам народити їхніх маляток. Бачити це – таке щастя, хоча моя професія складна і неймовірно відповідальна, але вона найкраща!

У цього новонародженого хлопчика було 6 пальчиків на кожній ручці і ніжці. І від нього через це відмовилися. Тарасика народила 23-річна Вероніка, сирота з дитбудинку. Вони з чоловіком разом написали відмову, хоч як ми їх не переконували не сиротити дитинку, говорили, що у всьому іншому хлопчик здоровий і абсолютно нормальний, чудова дитинка. Але молоді батьки не змінили свого рішення.

Я не знаю, чому моя душа прикипіла до Тарасика… Я кілька ночей проплакала, уявляючи, що він ростиме самотнім, без маминої ласки, я ходила і відвідувала його щодня, поки він ще був у відділенні. А потім…

Ми з чоловіком вже виростили двох своїх дітей, у них своє життя. Мені 47 років, Дмитру – 49, але він уже на пенсії. І ми вирішили, що впораємося. Порадилися з дітьми, і вони погодилися. Плюс моя мама ще жвава, сказала, що буде допомагати з маленьким. Ми всиновили маленького Тарасика!

Які ж ми були щасливі, наче помолодшали років на 20! Знову ці всі радісні турботи про маленьке беззахисне щастя, рожеві ручки-ніжки, купання, перша Тарасикова посмішка, миле агукання.
Коли маленькому виповнилося піврочку, увечері у наші двері постукали.

Не знаю вже, як, якими шляхами Вероніка дізналася, де саме її дитина. Дівчина стояла і дивилася на мене очима, повними благання і сліз.

– Олено Володимирівно, – Вероніка кинулася мені у ноги. – Віддайте сина! Не можу без нього, він мені сниться, протягує рученята… Дайте хоч погляну на нього, будь ласка!

Ми з Дмитром плакали разом з цією молодою матусею, яка тулила до себе своє дитятко і ніяк не могла заспокоїтися.

Ми віддали Тарасика його рідним батькам. Ми переконалися, що малюка справді люблять, турбуються про нього.

Минуло вже сім років. Ми з Дімою часто спілкуємося з Веронікою, її чоловіком і Тарасиком, він зараз другокласник, у них гарна сім’я. У хлопчика все добре, він дуже талановита дитина: гарно малює і співає, грає на скрипці.

Я ж стала хрещеною мамою хлопчика і дуже тішуся з того. Мій похресник – найкраща дитина у світі, він для нас з Дмитром все рівно наче третій синочок. Так воно і є.

Автор – Олена К.

Спеціально для Ibilingua.com

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!