Я зустрілася з майбутньою свахою поговорити про це. Сказала, що не хочу, аби мій син виховував чужу дитину!
***
Зазначу одразу: я ніколи не розуміла жінок і чоловіків, які вступають в шлюб і починають виховувати дітей своїх партнерів. Невже їм не здається, що виховувати чуже потомство неправильно? Адже це не їхні діти, і вони навіть не згадають про них в майбутньому, тому що на першому місці завжди будуть рідні батьки, які дбали і оберігали.
І ось саме це нещастя або дивина наздогнала мене. Мій син Тарас вирішив, що виховувати чужу дитину своєї дружини буде хорошою ідеєю!
Я намагалася донести до нього, що це неправильно, і приділяти увагу потрібно лише власним дітям. Мені теж хочеться рідних онуків, але він ні в яку. Каже, що той хлопчик приймає його, як свого, а дружина тільки і рада.
звісно. що рада, адже тепер у неї є додаткові безкоштовні руки, які зможуть забезпечувати її і її дитину. Хто б був не радий в таких обставинах!
Як я вже говорила, мої спроби щось пояснити сину не мали успіху. Я вирішила обговорити це з моїми подругами, у яких в житті теж всяке було, і всі підтримують мене. У той час, як їхні діти не бачать в цьому нічого такого. Невже це відмінна риса поколінь? Тому що, якщо це дійсно так, то мені важко уявити яке нас чекає майбутнє. Якщо заохочувати такі рішення нашитх дітей, то нічим хорошим це не закінчиться.
Адже потрібно дивитися наперед! Дівчата, побачивши можливість і точно знаючи, що кожен зустрічний буде готовий прийняти їх в сім’ю з дитина, ніколи не почнуть думати головою.
Згадуючи свою молодість, мені навіть важко уявити, щоб я зі своєю дитиною могла розраховувати вийти за когось заміж. Мені це здавалося неможливим тоді і здається чимось дивним зараз. Адже навряд чи є чоловіки мого віку, які відносяться до цього так само лояльно, як нинішнє покоління.
І якщо мої подруги вже зневірилися, то я все одно не втрачаю надії. Раптом Тарас все ж зрозуміє, що робить в своєму житті не правильно! Так, це може здатися дивним, але я дійсно бажаю йому розставання з цією жінкою, вони поки що в цивільному шлюбі. Але це своєрідне зло на благо, адже всі адекватні люди розуміють, що вважати чужу дитину своїм сином неправильно.
Я також визнаю, що частково тут є моя вина, десь я не встежила і десь, мабуть, помилилася. Проте, ніколи не пізно виправити власні помилки. Все-таки, коли мова йде про родове древо, не можна просто взяти і залишити це на волю долі. Адже він мій єдиний син!
Так я і сказала майбутній свасі, коли зустілася з нею, щоб обговорити все це, пояснити, чому я не хочу, щоб мій син виховував дитину її доньки. Але вона мовчки встала і пішла, навіть кави зі мною не випила. Дивна жінка…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
