Мені 26 років, у мене є робота мрії, дві вищі освіти, науковий ступінь і автомобіль. Я одружена з коханою людиною, з яким ми 5 років разом. Я виросла в багатодітній родині (нас п’ятеро, я найстарша).
З 9 років я була оточена дітьми, постійно з ними сиділа, мила, годувала, грала і т.д. Своїх братів і сестер я люблю і завжди про них дбаю. Я можу спокійно поміняти підгузник чужій дитині, не боюся брати їх на руки і досить часто теоретично або практично допомагаю моїм подругам, які стали мамами. Однак маленькі діти у мене не викликають жодних емоцій, в той час, коли всі розчулюються при вигляді новонародженого, в моєму серці або абсолютно глухо, або з’являється легке роздратування через всіх ці сюсі-пусі від дорослих людей.
Я читала, що у жінок повинен з’являтися гормон пролактин, який надає ентузіазму (і бажання завагітніти) при зустрічі з вагітними, знаходженні навколо малюків і т.д. У мене з гормонами повний порядок, але діти, особливо маленькі, мені взагалі не цікаві.
Нещодавно у брата чоловіка народилася дитина, і так як ми бачимося часто (пару раз в тиждень), то доводиться постійно бачити новонародженого. Мене стало жахливо дратувати все це “потримай його, поспівай йому, хіба він не зайчик?”.
Я, звичайно, без проблем тримаю, протираю ніс, міняю підгузник, але відповісти “ага” не можу. Мені не подобається ні цей, ні будь-який інший малюк. Я не відчуваю ні відрази, ні ентузіазму.
У зв’язку з народженням цієї дитини всі стали дивитися на нас, делікатно питати, коли діти будуть у нас. Я не хочу дітей. Поки ми їх не плануємо, я ніколи не була вагітна. Мені неприємна ідея вагітності і материнства, я не бачу в ній сенсу для себе особисто. Мені цікаво, чи було так у когось? Є відчуття, що я пересичена роллю опікуна (довго працювала зі школярами в минулому, ростила братів і сестер). Чи проходить це?
Порадьте, бо подруги вже дивляться косо, а я не знаю, що їм відповідати…
Передрук без посилання на ibilingua заборонений!
Фото ілюстративне – glavcom
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook