Я, звичайно, розумію, що втратити сьогодні житло – велика біда. Тому ми з чоловіком, маючи трикімнатну квартиру у Вінниці, і не відмовилися прийняти родину моєї рідної тітки Валі.
Та сталося непередбачуване.
Я чесно кажу – до зустрічі гостей ретельно готувалася, адже вони стільки натерпілися!
Наготувала, вклала, як то кажуть, усю душу в цей прийом.
Треба сказати, що в останнє ми з тіткою бачилися три роки тому на нашому з Юрою весіллі. Тітка Валя з моєю мамою не дуже спілкуються, тому і ми з нею не надто близькі завжди були, та і живеом ми в різних містах.
На весіллі, треба сказати, всі вони були милі та привітні. Хоча що діялося у їхній душі насправді, розгадати було неможливо. Кожен намагався піднести себе з найкращого боку.
А взагалі дама наша тітка Валя жвава і нестримана. Чоловік її за роки сімейного життя звик і перестав суперечити будь-яким хотілкам Валентини. Діти вже у підлітковому віці, але нікуди не ходять, нічим не займаються. Ну та то таке, їхнє життя.
І ось одного чудового ранку у травні мені подзвонила мама і попросила тимчасово прийняти тітку Валю з родиною, бо вони втратили квартиру в Ірпені. Гостей слід було чекати вже цього тижня, тож ми з чоловіком кинулися прибирати будинок і готувати їм кімнату.
Потрібно було закупитись продуктами, підготувати кімнату для гостей. наготувати. Щоби все було як у людей.
Я переживала, але в глибині душі сподівалася, що все пройде нормально.
«Ну приїдуть вони, погостюють трішки. Ми ж рідні люди, треба допомагати», – подумки заспокоювала я себе.
Приїхали вони усім сімейством. Навіть стареньку бабусю привезли із собою.
«Куди ж усіх розмістити? І навіщо Устину Яківну привезли? Їй 89 років. Що мені робити?” – я вже почала панікувати, але ситуацію розрулював Юра.
Чоловік намагався взяти вирішення всіх питань на себе, за що я йому неймовірно вдячна. Розмовляв із ними, тяг сумки, розважав як міг.
Але як тільки тітка Валентина трохи відпочила з дороги і ситно поїла, полізла до мене з розпитуваннями.
Тітонька не соромилася нічого. Квартира, що нам спільно подарували наші батьки, якась темна. Сама я надмірно худа, дітей буде важко народити. Юрій занадто балакучий став. Тітка Валя була впевнена, що все у нас якось не так і в неї місія – донести у щоб не стало нам цю інформацію.
– А ти не ображайся на мене. Я жінка прямолінійна, завжди правду говорю. За це мене люди цінують та поважають. І я тобі скажу, що треба підправити, а що не треба. Так буде краще, маю стільки досвіду. Я вже бачила життя, поки ти на горщику сиділа. Тому не хмур брови, а запам’ятай мої поради, – пафосно висловилася тітка. Мене подібні вичитування і повчання неймовірно виводили.
Протягом усього тижня, поки вони у нас жили, я місця собі не знаходила. Мені доводилося годувати 5-х людей, але кожен вимагав своє.
Старій бабусі підходили тільки рідка їжа чи пюре, діти тітки вередували, сама Валентина бажала більше м’яса. Спали ми з Юрою на підлозі, адже всі ліжка та дивани були зайняті гостями. Одного дня терпець мій закінчився.
– Знаєте, тітко Валю, я теж жінка прямолінійна. І хочу прямо заявити, що всю вашу родину я тут більше не витрумую. Ми з Юрою підшукали вам кілька зручних варіантів оренди серед знайомих. Досить протирати тут штани та вчити нас життю. Особливо якщо нікому ваші вчення і задарма не здалися. А ще одне. Мені байдуже, вважатимете ви мене невихованою чи ні. Збирайте валізи, – сказала я і моя прямота вплинула на гостей чарівним чином.
Вони буквально за кілька годин зібрали речі та поквапилися залишити нашу оселю. Валентина, звичайно ж, заявила, що її ноги більше не буде в цьому будинку. Але я після такого лише видихнула з полегшенням.
Ці гостини ми з Юрієм запам’ятаємо на все життя. І нехай родичі довго обговорюватимуть те, що сталося, але ми сповна відчули себе вільними і видихнули з превелиуким полегшенням.
І я зрозуміла нарешті, чому моя скромна і тактовна мама ніколи не знаходила спільної мови з рідною сестричкою і завжди тримається від неї дещо на дистанції.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
