fbpx
життєві історії
Я, звичайно, розумію, що втратити сьогодні житло – велика біда. Тому ми з чоловіком, маючи трикімнатну квартиру у Вінниці, і не відмовилися прийняти родину моєї рідної тітки Валі. Та сталося непередбачуване. Я чесно кажу – до зустрічі гостей ретельно готувалася, адже вони стільки натерпілися. Куди ж усіх розмістити? І навіщо Устину Яківну привезли? Їй 89 років. – Я вже бачила життя, поки ти на горщику сиділа. Тому не хмур брови. Старій бабусі підходили тільки рідка їжа чи пюре, діти тітки вередували, сама Валентина бажала більше м’яса

Я, звичайно, розумію, що втратити сьогодні житло – велика біда. Тому ми з чоловіком, маючи трикімнатну квартиру у Вінниці, і не відмовилися прийняти родину моєї рідної тітки Валі.

Та сталося непередбачуване.

Я чесно кажу – до зустрічі гостей ретельно готувалася, адже вони стільки натерпілися!

Наготувала, вклала, як то кажуть, усю душу в цей прийом.

Треба сказати, що в останнє ми з тіткою бачилися три роки тому на нашому з Юрою весіллі. Тітка Валя з моєю мамою не дуже спілкуються, тому і ми з нею не надто близькі завжди були,  та і живеом ми в різних містах.

На весіллі, треба  сказати, всі вони були милі та привітні. Хоча що діялося у їхній душі насправді, розгадати було неможливо. Кожен намагався піднести себе з найкращого боку.

А взагалі дама наша тітка Валя жвава і нестримана. Чоловік її за роки сімейного життя звик і перестав суперечити будь-яким хотілкам Валентини. Діти вже у підлітковому віці, але нікуди не ходять, нічим не займаються. Ну та то таке, їхнє життя.

І ось одного чудового ранку у травні мені подзвонила мама і попросила тимчасово прийняти тітку Валю з родиною, бо вони втратили квартиру в Ірпені. Гостей слід було чекати вже цього тижня, тож ми з чоловіком кинулися прибирати будинок і готувати їм кімнату.

Потрібно було закупитись продуктами, підготувати кімнату для гостей. наготувати. Щоби все було як у людей.

Я переживала, але в глибині душі сподівалася, що все пройде нормально.

«Ну приїдуть вони, погостюють трішки. Ми ж рідні люди, треба допомагати», – подумки заспокоювала я себе.

Приїхали вони усім сімейством. Навіть стареньку бабусю привезли із собою.

«Куди ж усіх розмістити? І навіщо Устину Яківну привезли? Їй 89 років. Що мені робити?” – я вже почала панікувати, але ситуацію розрулював Юра.

Чоловік намагався взяти вирішення всіх питань на себе, за що я йому неймовірно вдячна. Розмовляв із ними, тяг сумки, розважав як міг.

Але як тільки тітка Валентина трохи відпочила з дороги і ситно поїла, полізла до мене з розпитуваннями.

Тітонька не соромилася нічого. Квартира, що нам спільно подарували наші батьки, якась темна. Сама я надмірно худа, дітей буде важко народити. Юрій занадто балакучий став. Тітка Валя була впевнена, що все у нас якось не так і в неї місія – донести у щоб не стало нам цю інформацію.

– А ти не ображайся на мене. Я жінка прямолінійна, завжди правду говорю. За це мене люди цінують та поважають. І я тобі скажу, що треба підправити, а що не треба. Так буде краще, маю стільки досвіду. Я вже бачила життя, поки ти на горщику сиділа. Тому не хмур брови, а запам’ятай мої поради, – пафосно висловилася тітка. Мене подібні вичитування і повчання неймовірно виводили.

Протягом усього тижня, поки  вони у нас жили, я місця собі не знаходила. Мені доводилося годувати 5-х людей, але кожен вимагав своє.

Старій бабусі підходили тільки рідка їжа чи пюре, діти тітки вередували, сама Валентина бажала більше м’яса. Спали ми з Юрою на підлозі, адже всі ліжка та дивани були зайняті гостями. Одного дня терпець мій закінчився.

–  Знаєте, тітко Валю, я теж жінка прямолінійна. І хочу прямо заявити, що всю вашу родину я тут більше не витрумую. Ми з Юрою підшукали вам кілька зручних варіантів оренди серед знайомих. Досить протирати тут штани та вчити нас життю. Особливо якщо нікому ваші вчення і задарма не здалися. А ще одне. Мені байдуже, вважатимете ви мене невихованою чи ні. Збирайте валізи, – сказала я і моя прямота вплинула на гостей чарівним чином.

Вони буквально за кілька годин зібрали речі та поквапилися залишити нашу оселю. Валентина, звичайно ж, заявила, що її ноги більше не буде в цьому будинку. Але я після такого лише видихнула з полегшенням.

Ці гостини ми з Юрієм запам’ятаємо на все життя. І нехай родичі довго обговорюватимуть те, що сталося, але ми сповна відчули себе вільними і видихнули з превелиуким полегшенням.

І я зрозуміла нарешті, чому моя скромна і тактовна мама ніколи не знаходила спільної мови з рідною сестричкою і завжди тримається від неї дещо на дистанції.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.