Розповім вам свою ситуацію. Я вже не молода, другу дитину, дочку – Ауріку – народила після сорока, а їй вже 33 роки. Син Данило за неї старший на 12 років. Я десять років тому овдовіла.
Данило навчався в Києві, а з роками став хорошим програмістом, добре заробляв, жив з родиною в столиці, а потім побудували будинок в Ірпені біля лісу.
Зараз синова оселя майже повністю зруйнована, там «похазяйнували» непрохані гості і сину з дружиною і сином-підлітком довелося жити на орендованій квартирі.
Дочка моя теж виросла, вийшла заміж в Ужгороді. Народила двох діток. Але чоловік у Ауріки виявився непутящий, покинув її з малечею. Житло вони винаймали, тому дочка повернулася з онуками до мене у райцентр, в наш чималенький будинок.
Ще кілька років тому, до війни, ми поговорили з дітьми і вирішили, що заповіт я зроблю на Ауріку. Данило нічого проти не мав, розумів, що дочка менш забезпечена, вона біля мене і буде мене в старості доглядати. Він же дуже далеко, аж у Києві, і повертатися не збирається.
Тож так і зробили – сину свого часу перейшла батькова машина, а заповіт на будинок я склала на Ауріку.
І ось все розпочалося, і кінця краю не видно. Дочка з дітьми весь час була зі мною, вона працює в нашому райцентрі вчителькою. Але коли почалися осінні холоди і відключення світла, Ауріка все частіше почала говорити про те, щоб поїхати й перезимувати у Німеччині.
Справа в тому, що в Німеччину дочку почала кликати її колишня однокурсниця, яка давно там мешкає у Лейпцигу. Та подруга ще й має брата неодруженого, з яким познайомила Ауріку і вони останні місяці активно спілкуються, переписуються.
Я чесно скажу, не бачила потреби в доньчиному виїзді, відмовляла її. Я не хочу залишатися сама і не приховую цього. А чоловіків гідних і навколо вистачає, не конче треба за німецькими женихами ганятися.
Та хто мене послухав? Два місяці тому Ауріка з дітьми таки пішла з роботи і поїхала в Німеччину. Натомість до мене зимувати, а може й назовсім, приїхав з Родиною син Данило. Адже в столиці дуже скрутна ситуація і з обстрілами, і зі світлом та опаленням. Плюс вони на орендованій квартирі. Зарплати що у невістки, що у сина менші стали. Вони обоє працюють віддалено, але заробітки суттєво знизилися, а ціни на все зросли, самі знаєте.
А я тішуся дуже, що знову не сама. Навіть рішення своє змінила і не шкодую. Нікому поки що нічого не сказала, але тихенько відвідала свого юриста і змінила заповіт.
Справа в тому, що я, звичайно, розумію тривогу за дітей, але вважаю, що з нашого Закарпаття дочка рвонула в Німеччину просто розважатися, а не зимувати в Європу. Ну від чого тікати?
А син навпаки з Київщини до мене приїхав з родиною і у всьому допомагає. Тому й переробила заповіт на Данила, але діти про це поки що не знають.
Всім гарних і головне мирних Новорічних свят!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
