Я сама з Чернівців, вірніше, з селище не далеко від обласного центру. Я гарно навчалася в школі, потім – в університеті на юридичному. На четвертому курсі вдалося поїхати на стажування в Німеччину, тут і залишилася на все життя, вийшла заміж за Вольфа, у нас двоє дітей, є онук.
Мені вже 53 роки зараз. Всі роки, щомісяця я переказувала мамі гроші, різні суми, скільки могла, бо відчувала, що якось має компенсувати свою не часту присутність в рідній оселі. Але я і приїздила по два-три рази на рік завжди.
За мої гроші батьки ремонт зробили і машину купили свого часу, відпочивати літали кілька разів навіть, поки здоров’я дозволяло. Ще й, як я підозрюю, батьки допомагали з моїх грошей братові, у якого четверо дітей, а живе все життя у приймах у дружини. Та я не втручалася, то їхнє діло.
І ось в останній свій приїзд (вдалося вирватися місяць тому) я дізналася, що батьки зробили дарчу на будинок на брата.
Я, звичайно, вища за все це, але все одно не розумію. Чому вони так вчинили зі мною?.. Якось прикро все ж, хоч мені і не потрібна, по суті, батьківська оселя. Вони так мені і сказали: тобі воно навіщо, ти забезпечена, а Вані потрібніше.
Виходить, я просто для них гаманцем була всі ці роки, навіть для найрідніших людей – тата з мамою…
Спеціально для видання ibilingua.com
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
