Як довго ми з чоловіком чекали цієї звістки, а син все затягував. То вони з Дариною на відпочинок гроші потратили, то рік високосний, все якісь причини знаходились. В день весілля все було продумане до дрібниць. Лише одного вони не врахували, що у всесвіту є “вуха”. Сказано – зроблено!
Ура! Я стану бабусею! – тішилась я, як тільки почула фразу “по зальоту”. А то п’ятий рік живуть разом, а питання з весіллям ніяк не піднімалося. То син одружуватися не хотів, то Дарина невдало в перукарню сходила, сказала, що не хоче красуватися на весільних фотографіях з такою зачіскою. То рік високосний. То відпустка. І ось, дочекалися. І весілля, і онуків.
Радість була передчасною.
– Мам, по зальоту – не в сенсі через дитинку, – син однією фразою спустив нас з чоловіком з небес на землю.
– Орест купив квадрокоптер, приліпив на нього каблучку з діамантом, запустив до нас у вікно, коли я вдома одна була, – заторохтіла Дарина. – Уявляєте? Посуд мию, кухню провітрюю, а тут залітає ця штука з каблучкою. І Ваш син під вікнами вигукує: “Виходь за мене заміж!” Я виглянула, головою похитала. А він: “Я що, дарма цей заліт придумав?” Довелося погодитися. Тепер жартуємо, що шлюб у нас “по зальоту”.
За чаєм обговорили весілля, ледве відбилися від побажання дітей – нічого їм не дарувати. Вигадали! Батьки жениха. На весілля. І без подарунка. Тьху! Наша з чоловіком допомога знадобилася лише з одним пунктом: надати автомобіль. Все інше Дарина вирішила організувати самостійно.
Запрошення нам привезли за два тижні до дати. Красиві, особисто дітьми підписані. Чоловік аж надувся від гордості – син одружується! А я змахнула скупу сльозу і пішла вибирати конверт для грошей.
День весілля. Гості в ресторані з виїзним реєстратором, ми з чоловіком поїхали за нареченим і нареченою. Піднялися в квартиру сина.
– Дарині погано! Вона весь ранок унітаз обіймає! Отруїлася чимось, мабуть. Що робити? Треба все скасовувати? – в паніці носився син туди-сюди, розмахуючи руками. Я поговорила з Дариною, і, заручившись її згодою, відразу відправила чоловіка в магазин за м’ятною жуйкою, крекерами і текстом…
Син, почувши про ймовірність батьківства, взагалі став сам не свій від щастя: закружляв Дарину в обіймах, потім став наполягати на тому, щоб вона негайно лягла і не вставала. Навіть подумав про те, щоб привести жіночку з РАЦСу в квартиру. Правда ми відмовили.
Через деякий час діти стояли перед жіночкою в РАЦСі.
Наречена у нас була, на щастя: при надії. Бліда, але така зворушлива і дуже красива. Вони навіть не дочекалися слів: А тепер можете поцілувати дружину!
Орест кружляв свою королеву на руках, і ніжно цілував обіймаючи за талію.
Поки діти вибирають колір шпалер в майбутню дитячу, ми з чоловіком готуємося до нових для себе ролей – до ролі бабусі та ролі дідуся.
Мабуть ті слова “По зальоту” залетіли на небеса швидше, ніж вони того хотіли…
Яка ж це радість, бачити свої дітей щасливими!
Фото ілюстративне – igostyn
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
