fbpx

Як мені пояснити мамі й сестрі, що я не отримую задоволення від спілкуванням з племінником? Ця 5-річна дитина мені неприємна, він мене дратує і втомлює. Крім того, я маю друзів, захоплення, купу власних справ. Ще й сказали, що маю неодмінно йому подарунок приготувати новорічний. Наче в мене гроші нікуди дівати! Чую у відповідь, що я вередую і що я погана тітонька для Захарчика. Тепер племінник живе у моїй кімнаті, коли приїжджає до бабусі з дідусем. І, коли я приїжджаю, сестра каже: “Тут немає твого місця, твоя кімната тепер не твоя, там живе Захарчик”. А я злюсь через це, в сенсі – не моя?! Ні, то моя кімната! Він прописаний в іншому місці, а я у цій квартирі 

Як мені пояснити мамі й сестрі, що я не отримую задоволення від спілкуванням з племінником? Ця 5-річна дитина мені неприємна, він мене дратує і втомлює. Крім того, я маю друзів, захоплення, купцу власних справ.

У мене є племінник Захар 5-ти років, син моєї старшої розлученої сестри. і мені постійно доводиться спілкуватися з хлопчиком попри моє небажання це робити.

В цілому я до дітей нейтрально ставлюся, так само і до нього. Не скажу, що люблю його всією душею і з радістю готова сидіти з ним, але він є в моєму житті, то й добре.

Тобто сидіти з Захаром я не бажаю і не хочу, але мене періодично про це просить сестра. Раніше я жила в іншому місті, і кожного разу, коли я приїжджала до батьків, чула фразу від сестри: “Чудово, що ти приїжджаєш, якраз буде кому посидіти з моїм сином”.

Враховуючи, що я без особливої любові ставлюся до дітей, плюс ще таке ставлення до мене – самі розумієте, що бажання відгукнутися на прохання у мене не виникає.

Але коли я відмовляю, аргументуючи, що це через таке ставлення до мене, і я не нянька, це не моя професія, і я приїхала у гості до батьків – на це чую у відповідь, що я вередую і що я погана тітонька для Захарчика.

Як і сестра, так і мама намагається нав’язати мені почуття провини та сорому через мої слова. Я, переступаючи через себе, прогинаюсь і погоджуюсь, сиджу з ним, він мене дратує, я на нього кричу, я з ним не можу бути доброзичливою.

Мені самій не подобається таке моє ставлення до племінника, він не винен, що сестра не може найняти няню, і просить бабусю чи мене з ним посидіти. Моя сестра дотримується такої думки, що, мовляв, родичі краще ставляться до дитини, ніж чужа людина.

Так, бабуся, тобто наша мама, із задоволенням готова посидіти з онуком, але не я! Я злюся через те, що погоджуюся з ним посидіти, коли я цього не хочу, коли маю зустрітися з друзями чи ще якісь свої особисті справи.

Іноді я їм говорю, що досить мене про це просити, знайдіть няню, кажу “Чому я цим повинна займатися, я не хочу, мені не подобається сидіти з малюком” – а у відповідь дорікання й образи.

Через це у мене часті суперечки з мамою, з сестрою у мене теж натягнуті стосунки. Мама у відповідь каже, що я просто вередую; не можу допомогти, коли просять; поводжусь не по-родинному, відмовляючи на проханні сестрі.

Сестра мені якось казала, що це якраз тренування перед своїми. Так, може, так воно і є, тільки ось я не хочу поки що дітей, і можливо їх взагалі не буде в мене, і навіщо мені тоді таке тренування?! Та навіть якщо і будуть діти, я сама проходитиму цей період і навчатимуся в процесі, як і що робити з малюком.

Навіщо мені зараз те, що мені зараз не потрібне?! Мене це дуже засмучує і виводить з себе.

Тепер племінник живе у моїй кімнаті, коли приїжджає до бабусі з дідусем. І, коли я приїжджаю, сестра в жартівливій формі каже: “Тут немає твого місця, твоя кімната тепер не твоя, там живе Захарчик”. А я злюсь через це, в сенсі – не моя?!

Вона залишиться моєю кімнатою доти, поки не продадуть квартиру або поки я не полину в кращий світ. Мене і малий виводить, коли каже мені, що це його кімната. Ні, то моя кімната! Він прописаний в іншому місці, а я у цій квартирі.

Мені не подобається вся ця ситуація. Не подобається, що я не можу без роздратування спілкуватися з племінником, він мене напружує. Він відчуває це і теж ставиться до мене не привітно, грубіянить.

Я постійно кажу йому “Киш, відчепись, йди звідси”. Я хочу своїми справами займатися, а мене попросили з ним посидіти кілька годин, поки бабуся не прийде. Для мене ці кілька годин просто безкінечні.

Через це я розумію, щоб захотіти власну дитину – це треба дуже сильне бажання та сталевий характер, бо це важко. Хоча я хочу створити свою сім’ю в майбутньому, а от щодо дітей  – не впевнена.

А тут мама й сестра ще й сказали, що маю неодмінно йому подарунок приготувати новорічний. Наче в мене гроші нікуди дівати і своїх потреба немає! Слів просто нема, не знаю, що й робити з цим подарунком, не хочу нічого малому купувати.

А як би зробили ви на моєму місці?

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page