– Як мені у батьків ключ забрати від моєї квартири, а? – зітхає моя знайома, Ольга. – Без скандалу, напевно, не вийде! Але і так жити неможливо вже. Вони зовсім не відчувають кордонів – що мама, що тато. Поводяться так, як ніби мені п’ятнадцять років. Усюди лізуть, контролюють, в усі втручаються…

Ользі тридцять п’ять, вона розлучена, виховує двох дочок-школярок і зараз у неї в житті все добре: маленька, але тим не менше окрема і своя, квартира, робота, цілком уже самостійні доньки, на яких можна покластися. Хоча, звичайно, в перший час після розлучення з двома погодками довелося сьорбнути.

І випливла Ольга, напевно, тільки завдяки батькам: і з житлом допомогли, і в дитячий сад дітей влаштували, і забирали, і на лікарняних сиділи, а з двома маленькими дітьми ці лікарняні, траплялося, розтягувалися на місяць – такого працівника ніхто б тримати не став.

А потім почалася школа, перший клас, коли в дев’ять дітей відведеш, а в одинадцять треба вже забирати. І знову мама з татом прийшли на допомогу – водили, забирали, вчили уроки…

Тому з самого першого дня у Ольгиной мами є дублікат ключів від квартири дочки.

І в цій квартирі батьки відчувають себе абсолютно як у себе вдома. Приходять в будь-який час, відкривають двері, підкладають продукти в холодильник, інспектують каструлі, можуть що-небудь приготувати – внучки млинчиків захотіли, наприклад.

З одного боку, начебто допомагають. А з іншого боку, Ользі хотілося б якогось поваги, чи що, до її особистого простору: мама запросто відкриває шафи, перекладає на власний розсуд речі, розгортає пакети, читає папірці:

– А що такого? Це що, секре? У тебе на комоді лежало, я взяла і подивилася…

Ольга як п’ятикласниця переживає, що батьки надумають полізти на антресолі і знайдуть ретельно заховані її особисті жіночі речі, які зовсім не призначені для їх очей. Що буде – уявити важко.

Батьки у Ольги досить консервативних поглядів, самі одружилися мало не після школи, все життя разом і про те, як живуть молоді незаміжні жінки, як вирішують свої проблеми – мабуть, ніколи не замислювалися. Більш того, вони свято впевнені, що після розлучення тема чоловіків в житті дочки повинна бути закрита назавжди.

Тим більше, діти є вже, чого треба щось ще.

А в тридцять п’ять років скакати по ліжках і думати про мужиків – фу, в голові не вкладається.

До того ж, як каже мама – навіть якщо зустрінеться хороша людина, дівчаткам-то він все одно – чужий.

По-перше, який приклад для дівчаток, а по-друге – всяко буває. Загалом, не буди лихо, поки воно тихо. Кому може бути потрібна розлучена з двома дівчатками, коли геть, незаміжніх – тисячі кругом? А якщо раптом стала потрібна, щось тут явно не те. І тільки дурочка полетить, як метелик до вогню.

Раніше Ольга, слухаючи подібні міркування, злегка морщилась, але не сперечалася – що толку воювати на порожньому місці. Так, мама, добре мамо, звичайно мамо, ти права. А останнім часом з’явився у неї залицяльник. Чоловік розведений, самостійний, цікавий.

Про щось певному поки говорити рано. Проте саме в зв’язку з його появою Ольга вперше замислилася – треба якось виходити з-під контролю батьків. Це ненормально, в тридцять п’ять років сидіти під таким ковпаком.

Допомогли у важкий момент – дякую їм і низький уклін, без них би тяжко довелося. Але тепер Ольга прекрасно справляється і сама, допомога вже не потрібна, і більш того, стає тягарем. Не допомога, а контроль.

Ось елементарне запитання – спочатку хоча б як ключ від своєї квартири забрати у батьків, а?

Попросити не приходити в гості в відсутність господині, не відкривати двері своїм ключем? Нехай мовляв, ключ лежить, але на крайній випадок. Ольга заводила така розмова вже не раз. Батьки погоджуються – так вони без особливої ​​потреби до дочки і не ходять, на їхню думку.

Все по справі. Те дівчат проконтролювати зайвий раз, то банки порожні забрати, то пироги завезти, які бабуся спекла для них же…

Сказати безпосередньо – мовляв, віддайте мені ключ – це буде трагедія. Сльози, скандал, нерозуміння, звинувачення в невдячності – не потрібні стали старі? Нишком поміняти замок – скажуть, давай новий ключ, у нас повинен бути, хіба мало що. Виходить, скандал неминучий.

А у Ольги, як на гріх, немає внутрішньої впевненості, що вона має моральне право на такий скандал… Повинна бути на все життя вдячна батькам, слухати, що говорять, он сама вже в життя наворотила справ.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook!