fbpx

Як можна бути такою бабусею, як мама мого чоловіка Олеся Петрівна? Навіть після народження онуки свекруха не хотіла нам нічим допомагати! А оце днями дізналася, що ще й Артем, виявляється, не говорив мені всієї правди! Не треба мені її грошей. Але ж усьому є межа! Мама твого чоловіка – людина, яку без будь-яких докорів совісті можна і навіть треба називати чудовиськом, бо такого я, в житті, ще ніколи не бачила. Саме її син мав нею займатися. Прибирання ванної та туалету теж входили до його обов’язків. А що, мамі потрібен спокій та умиротворення. А сама в оренду кілька квартир здає

Як можна бути такою бабусею, як мама мого чоловіка Олеся Петрівна? Навіть після народження онуки свекруха не хотіла нам нічим допомагати! А оце днями дізналася, що ще й Артем, виявляється, не говорив мені всієї правди!

Коли я виходила заміж за Артема, то не чекала якоїсь суттєвої допомоги від його родини. До весілля я встигла познайомитися зі своєю майбутньою свекрухою і вже тоді зрозуміла, що то за людина. Але ж усьому є межа!

Дуже дивно усвідомлювати, що мама твого чоловіка – людина, яку без будь-яких докорів совісті можна і навіть треба називати чудовиськом, бо такого я, в житті, ще ніколи не бачила.

Мій чоловік чудова людина. Я вдячна долі, що вона звела нас разом. Хоча, якщо замислитись, це дуже дивно. Тому що за його виховання у дитинстві цілком і повністю відповідала його мати. А це, треба сказати, було ще те випробування.

Я точно знаю, що багато моментів свого дитинства Артем від мене замовчує і просто не хоче ділитися всіма не простими моментами минулого. Але навіть те, що він озвучує, змушує волосся на голові рухатися. Щоб не бути голослівною, розповім вам деякі з почутих мною фактів.

Наприклад, у мого чоловіка, коли він ходив до школи, зовсім не було особистого часу, не було дитинства. Мама записувала його на всі кружки, секції, до яких тільки могла дотягнутися. І їй навіть було начхати на що саме мала ходити її дитина. Головне, щоби його довше не було вдома.

Тому Артем свого часу встиг побути хористом, голкіпером у футболі, гітаристом, позайматися боротьбою, і навіть ходив на кілька уроків знаменитого місцевого фокусника. Коли ці вимушені хобі починали позначатися на батьківській кишені, уроки припинялися.

Але це ще не все. Кишенькові гроші Артему теж видавалися не просто так. Але кишенькові витрати – це не гроші на шоколадки чи петарди. Це гроші на проїзд і на харчування у шкільній їдальні. Така дитяча пародія на зарплату. На яку, втім, теж треба було заслужити. Яким чином?

Скажімо так, моя свекруха ніколи не дружила з домівкою. Тож саме її син мав нею займатися. Прибирання ванної та туалету теж входили до його обов’язків. А що, мамі потрібен спокій та умиротворення. Така вона людина.

Тому, повторюся: я не чекала жодної допомоги від свекрухи, коли виходила заміж за Артема. Незважаючи на те, що вона мала кілька квартир під здачу в оренду, ми жили в сусідньому будинку, орендуючи житло у зовсім інших господарів. Чому? Та просто так.

Бо для мами Артема він чоловік. А отже, має з високо піднятою головою переживати всі негаразди і долати самотужки. І навіть коли у нас народилася дитина, її думка з цього приводу не змінилася. Так ми й живемо й досі, втрьох у орендованій «однушці».

А моя свекруха тим часом насолоджується життям і навіть іноді сміє вставляти свої 5 копійок і повчати нас життю.

На одному сімейному святі, на якому були мої батьки і свекруха, моя мама, залишившись з нею наодинці, запитала, а чому вона не хоче допомогти своєму синові та онуці? Але відповідь була та сама: ми повинні самі відчути це життя і самі досягти успіху.

Думка свекрухи така: якщо нам так важко тепер, з малечею, просто не треба було її заводити. Насамперед варто було стати на ноги, а вже потім – народжувати дітей. І все, жодної іншої відповіді у неї просто не знайшлося.

Хоча, повертаючись до виховання чоловіка, свекруха не соромилася брати в нього половину грошей із зарплати, коли Артем знайшов свою першу роботу. Чому? Ну як. Він же жив у неї у квартирі. Тож, виходить, оплачував своє перебування у ній.

А коли йому виповнилося 20 років, «дорога» матуся й зовсім виставила Артему ультиматум: або йдеш з дому зараз і ми залишаємося в добрих стосунках, або вона подає до суду з усіма випливаючими. Артем тоді вибрав перший варіант.

І я розумію, якщо в сім’ї існують свої правила, то нема чого втручатися туди, куди не просили. Взаємини між родичами – їхня справа. Але! Не все так просто.

Виявляється, незважаючи на те, що ми не маємо свого житла, незважаючи на маленьку доньку, мій чоловік довгий час мене обманював. Точніше, не обманював, а просто недомовляв всього. І дізналася я про це ось буквально днями.

Справа в тому, що навіть після того, як ми одружилися, він кожні кілька місяців приходив до своєї матері і віддавав їй певну суму із зароблених грошей. Ось так.

Уявіть собі. Я ніколи не заглядала до нашого сімейного бюджету, не контролювала його, незважаючи на те, що сама теж трохи підробляла і підробляю досі у домашніх умовах. На мені тримається побут, дитина і я нічо гоне кажу.

У нас у сім’ї так ніколи не було заведено. Я вважала, що чоловік має робити все, що від нього залежить, аби забезпечити всім нам максимальний комфорт. Але виявилося, що все не так просто.

У нас навіть була ситуація, коли у мене дуже сильно розболівся зуб, і я була змушена близько тижня провалятися в ліжку. Що робити, якщо на той момент зайвих грошей просто не було, а якось функціонувати мені було потрібно. Стоматологія – річ не з дешевих, і ми всі це добре знаємо.

Я терпіла, і згодом все прошло сама собою. Проте, Артем, чудово все це знаючи, не полінувався сходити до матері і віддати «синовий обов’язок», як це в них було прийнято.

Чи прикро мені? Звісно, і навіть дуже. Я висловилася чоловікові із цього приводу і навіть на підвищених тонах. Але ніякої радості це мені не принесло.

Артем сказав, що йому дуже неприємно це усвідомлювати і він сам почувається, що поводиться неправильно щодо мене та нашої дочки. Однак зробити із собою нічого не може. Він і далі планує жити як вони звикли з мамою. Ходити до мами та давати їй гроші ні за що.

І як мені до цього ставитися?

Мої батьки не мають у власності якихось квартир чи коштів, щоби нам допомагати. Але іноді вони можуть приїхати в гості, привезти продуктів, просто якось підтримати. За це я їм дуже вдячна. Як і мій чоловік.

Але чому моя свекруха має нахабство лише розкривати свій рот та озвучувати те, що їй не подобається? Якісь дріб’язкові претензії, шпильки та інший негатив. І при цьому качати гроші з нашої родини? Невже вона думає, що я вічно це терпітиму?!

Я принаймні дуже в цьому не впевнена. Невже доведеться розлучатися з коханою людиною через його матусю і її вимоги? Дуже гірко й прикро від цього. Порадьте що-небудь, дуже прошу.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page