Ми самі з під Києва, але як одружилися, то й живемо з чоловіком дітьми в столиці. Діток у нас троє, живемо-працюємо-виховуємо.
Не буду розтікатися по тексту, а одна до суті моєї історії.
Отже, дружили ми багато років з однією родиною, діти наші разом можна сказати росли.
Але три роки тому наші друзі продали квартиру в Києві і переїхали на Закарпаття, в Рахів, купили там аж два будиночки – один собі щоб жити, а інший для відпочиваючих.
Два роки вони кликали нас до себе на відпочинок, та якось не складалося, не співпадали з чоловіком у нас відпустки.
А це зорі зійшлися – взяли ми всіх трьох дітей 14, 8 і трьох років і поїхали машиною. Заплатили цвй родині задаток 3 тисячі гривень. Всього тижневий відпочинок без харчування нам мав коштувати 10 тисяч гривень.
По фото нам будиночок і двір сподобались наче, друзі говорили, що прямо з двору чудові краєвиди, хоч цього і не було видно на світлинах. Також друзі говорили, що від них близько до центру містечка, де багато розваг для дітей.
Дорога не близька – ночували ми у Франківську, зняли на ніч квартиру. І вже по обіді наступного дня добралися в Рахів.
Переїхали все місто, кудись за залізничним переїздом, далеко від центра. Але саме туди вів навігатор.
В гору нас повела дуже крута бруківка, сама хатина теж виявилася розташована внизу крутого схилу, навіть машину коли припаркували, довелося під колеса задні камінь підкласти, бо котилася.
Будинок виявився геть маленьким і темним, затиснутим внизу між крутими горами. Всього одна кімната і кухня, тобто всі пʼятеро ми мали спати в одній кімнаті! А про це нам зарані нічого не сказали.
Двір не має абсолютно нічого облаштованого для діток, а до центру пішки і не дійдеш, тільки авто псувати на тій бруківці.
Щоб побачити якісь краєвиди знову ж таки треба тільки їхати в гору за місто.
Словом, ми не залишилися. Я все пояснила подрузі, але вона була дуже не задоволена і відмовилася повернути нам аванс. Мовляв, це ям компенсація за те, що вони готували для нас будинок, а тепер ще й без клієнтів тиждень будуть.
Ми поїхали у вже знайому раніше Верховину, швидко знайшли чудове житло і прекрасно відпочили. З місцевим харчуванням та ще й дешевше.
Тепер ця подруга мені пише, цікавиться, як ми й де, запитує, чи не має у нас знайомих, які б у них хотіли відпочити.
Але я нікому не хочу їх рекомендувати! Взагалі відповідаю їй дуже рідко і сухо.
Як на мене, то спілкуватися після такого більше не варто взагалі. А як би зробили ви?
З повагою, Олена К.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
