fbpx
життєві історії
Як не дивно, але я чекала чогось подібного від родичів Миколи. Після цієї ситуації я зі спокійним серцем, можу сказати, що їх в моєму житті не існує. Чесно, навіть легше якось стало. Так, я відчуваю себе обманутою, але це скоро пройде. Незабаром мине рік, як я з ними не спілкуюся

Вирішила написати те, що мене турбує вже деякий час. Хочеться почути вашу думку. Готова до будь-якої критики, сподіваюся з вашою допомогою або самостійно, прийму найкраще рішення, як для себе, так і для своєї сім’ї.

Коротко про себе. З чоловіком разом без пари місяців вже 16 років. Двоє чудових діток. Почали зустрічатися і майже відразу стали жити разом. Я була студенткою 1 курсу, він уже працював.

У обох батьки прості робітники, не було надмірностей при вихованні. Різниця лише в тому, що Микола виховувався в повній сім’ї, а мене виховували старша сестра з чоловіком (це зараз я розумію, що так було краще для мене). Мама жила окремо, батько з іншого сім’єю окремо.

Як розумієте, про власне житло не могло бути й мови, так як купити його і зараз багатьом не під силу.

Жили то у моєї мами в однокімнатній квартирі за містом, то з бабусею та молодшою сестрою. Спали спочатку на підлозі на кухні, потім на дивані на кухні. Періодично ночували у батьків Миколи в місті. Так було швидше і простіше добиратися на навчання і роботу. Там у чоловіка своя кімната. Я до останнього не погоджувалася, щоб жити з ними, відчуваючи неприязнь майбутньої свекрухи.

У підсумку, через 4 роки спільного життя, будучи вже в положенні, я переїхала туди. Свекруха не намагалася навіть приховати свого обурення. Може, думала, що я не помічаю. Закривала мені рот, говорила неприємні речі і відверто мене ігнорувала.

Вона до останнього сподівалася, що ми розлучимося. І, напевно, до цих пір тішить себе цією надією. Взагалі по її словам я не гідна її сина, батьки в мене ніякі. Дуже бідні. Один свекор був у мене хороший. З сестрою чоловіка були звичайні відносини.

Я не конфліктувала. Була вихована з повагою до старших. Терпіла і плакала від образи, не розуміючи, чим я заслужила таке ставлення. Настав той день, коли стався конфлікт. Я зібрала речі і поїхала до мами. Микола рванув зі мною.

Найщасливіший рік ми прожили з мамою, душа в душу. За збігом обставин я вмовляю Миколу переїхати до мого батька, з його ініціативи (він розійшовся зі своєю пасією). Я не хотіла обмежувати маму (тепер вона спала на дивані на кухні).

І до цього дня, ми живемо з моїм батьком. Я не хотіла спілкуватися зі свекрухою, але моя старша сестра вплинула на мене, кажучи, що це мама мого чоловіка. І я продовжувала терпіти це спілкування заради Миколи.

І тільки 3 роки тому я змогла набратися сміливості і почати їй відповідати на “шпильки”. Було дуже складно після стількох років терпіння. Результат був миттєвим – вона стала думати, хоч і через раз, що говорити.

Уже кілька років як вона жила одна в чотирикімнатній квартирі. В результаті у них постало питання про покупку однокімнатної. Менше ж оплачувати. Я ніколи не лізла в це питання. Це не моє. Так би мовити, стежила за процесом з боку.

До слова сказати, сестра чоловіка вийшла заміж за гідного, на думку свекрухи, чоловіка. Тобто, за багатого. А у сина то, житла свого досі немає. А вже четвертий десяток.

Хоча ми ніколи ні у кого нічого не просили. Будинок батька можна сказати обновили своїми силами. Батько пропонував переписати, я відмахнулася, нехай буде як є. Ми викупили ділянку поруч, у мене в планах поставити там будинок вже скоріше дітям.

Повернемося до суті. Квартиру свекрухи продали. Все вирішували свекруха і її дочка. Вирішили купити матері однокімнатну, а половину грошей віддати моєму чоловікові на квартиру. І згодом ця її квартира залишиться його сестрі.

Свекруха відразу попросила у сина 100 тисяч на ремонт. Їй же не вистачить. Люблячий син не відмовив. Мені випадково проговорився. Потім ще просили. Дав. У підсумку сестра попросила ще собі грошей, Микола ж добрий – віддав. А нам навіть на однокімнатну квартиру тепер не вистачає.

Додам, що я чекала чогось подібного від родичів Миколи. Після цієї ситуації я зі спокійним серцем, можу сказати, що їх в моєму житті не існує. Чесно, навіть легше якось стало. Так, я відчуваю себе обманутою, але це скоро пройде. Незабаром мине рік, як я з ними не спілкуюся.

Головне питання у всій цій ситуації – що робити? Купувати квартиру? Я давно пропонувала Миколі взяти кредит. У нас же діти! Я не хочу, щоб вони як ми, поневірялися по світу.

Ось така моя життєва ситуація…

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook