fbpx
життєві історії
Як приходимо до батьків чоловіка у гості і Тамара Остапівна наготує вареників чи пельменів, я точно знаю, що жодного до рота не візьму, краще нічого вже не їсти, ніж її вареники-пельмені-манти. Бо вона таке чудить. А всі їдять, і то їм дуже смішно і мило здається. Ну не знаю. Як не мене – дно. А готує моя свекруха дуже смачно

Мої свекри дуже гостинні люди, живуть на сусідній вулиці нашого селища. Чоловік мене привіз з райцентру у село. Але я жодного дня не пожалкувала про переїзд. Працюю у школі, діток і роботу свою люблю. Будинок у нас повна чаша, але без надлишків, є все необхідне. Підростає синочок, Захару п’ять років, плануємо сестричку.

Свекри нам іноді допомагають чимось, але загалом кожна родина живе своїм життям, всі з усім справляються. У нас садок і город зовсім маленькі, господарство, крім курочок, не тримаємо, та і тих всього десять. У батьків же Андрія і свинка, і кролики, і птиця. Але вони ще пруткі самі, ми тільки з городом і картоплею їм трохи допомагаємо.

Свекри дуже люблять нас у гості запрошувати, посидіти у родинному колі, пообідати чи повечеряти. Моя свекруха Тамара Остапівна привітна і мудра жінка, до нас не лізе, мене і Захарчика любить, свекор той і зовсім душа-людина. Запрошення батьків чоловіка ми зазвичай радо приймаємо, йдемо на гостину.

Я скільки разів поривалася прийти раніше, щось приготувати разом, але мама Андрія не погоджується, каже, що їй не важко і в радість. Тому разом готуємо тільки на родинні свята, а так то вже приходимо на готове з якимось гостинцем до кави-чаю.

Так от. Нарешті я дійшла до суті моєї розповіді. Готує моя свекруха, як вже сказала, дуже смачно. Ось тільки є страви, які я у неї не їм. Це вареники, пельмені, манти. Як приходимо до батьків чоловіка у гості і Тамара Остапівна наготує саме цих пригощень, я точно знаю, що жодного до рота не візьму, краще нічого вже не їсти, щиро кажу. Бо вона таке чудить. А всі їдять, і то їм дуже смішно і мило здається.

Просто вона, коли ліпить вироби, обов’язково кладе у декілька з них замість начинки покладе самі сіль, чорний або червоний перець, меленої гвоздики, арахісу подрібленого, насіння соняшникового чи ще щось вигадає.

Знаєте, це ну дуже неприємно, як на мене, отакий «сюрприз» розкусити, коли він тобі попадається. А у них, мовляв, така дуже багатолітня традиція, всім це прикольно і кумедно. Ну не знаю. Як не мене – дно, а не традиція.

До слова, у мене Захарчик не раз плакав, коли йому пельмень з перцем чи сіллю попадався. Але на Тамару Остапівну навіть онукові сльози не впливають, для неї це не привід відміняти «родинну традицію». Не дозволити дитині їсти бабусині вироби не можу: і свекрів ображу, і Захарчика, йому ж хочеться. Тому тепер просто прошу Андрія спочатку пробувати кожен вареник, що потрапляє на Захарчикову тарілочку. Тому всі «сюрпризи» у такому випадку отримує тато. Ну а я просто не їм перерахованих страв, хай там що думає Тамара Остапівна.

А у всьому іншому моя свекруха – прекрасна людина, люблю її і поважаю.

Автор – Олена М.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!