fbpx
життєві історії
Як справжня господиня, Галина запросила Івана до хати, щоб почастувати з дороги. Коли той зайшов, то бачив фото хлопця, яке було з чорною стрічкою. – Мені дуже жаль. Це ваш син? – Так, це був наш син, в якому текла твоя кров, – відповів Микола

Трапилась в нашому селі така історія, від якої, перехоплює дух.

Жив у нашому селі Іван – високий, красивий, вихований. Вже в школі багато дівчат задивлялося на цього красеня, та в Івана було на меті, геть інше. Він мріяв стати військовим, тому про дівчат поки й не думав.

Після закінчення школи він вступив до воєнного училища, де і впевнено йшов до своєї мети. Через деякий час йому дозволили на тиждень поїхати на свою рідну землю, провідати близьких. Іван з трепетом на серці їхав до рідного Львова.

– Іване, це ти?

Той оглянувся і здивувався.

– Так, я. А ти звідки знаєш, як мене звати?

– Та це ж я, Галя, сусідка твоя, невже забув?

– А й справді, Галю, ти стала така доросла. Коли я їхав, ти була, ще зовсім дитям.

Вони розговорилися. Галя сказала, що Микола, який живе на сусідній вулиці, пішов до армії, а вона його дівчина.

Івану одразу ж сподобалася Галина. Він попросив зустрітися ввечері і договорити, бо поспішав обняти своїх батьків. Та й погодилась.

Цілий тиждень Іван та Галина зустрічалися. За цей час у них спалахнуло справжнє почуття, про яке дівчина лише мріяла. Та й сам Іван закохався по вуха, і не уявляв, як тепер має поїхати від коханої.

Та прийшов час їхнього розлучення. Іван пообіцяв писати, а як тільки закінчиться навчання, приїхати за нею. Та доля розпорядилася по іншому…

На одному із завдань, Іван отримав поранення. Його відправили до воєнного госпиталю на лікування. Там за ним доглядала медсестра Катя, якій одразу ж припав до душі наш Іван. Всі хлопці в палаті радили Іванові придивитися до дівчини. Вона й справді була видною, округлої форми дівчиною, та ще й не заміжньою. Та Іван мріяв лише про свою Галинку, до якої пообіцяв повернутися.

Та час зробив своє. Іван розумів, що Галина, сільська дівчина, і з нею немає “великого” майбутнього. А ось Катя була дочкою Генерала. З нею у Івана більше шансів на хорошу роботу.

Так все і сталося. Іван та Катерина відгуляли весілля, а через деякий час приходить телеграма з рідного села, що з батьком трапилася біда…

Іван одразу ж поїхав попрощатися з батьком, та через метушню дома він і не зустрівся, за тих декілька днів, з Галиною.

Після повернення до дружини, батько Катерини знайшов хорошу роботу для зятя, та потрібно було їхати за кордон. Довго не думаючи, вони зібралися й поїхали туди, де на них чекало, таке омріяне, хороше життя. Там у них народилося двоє діточок. Катерина була дуже хорошою, як господинею, так і мамою. Жили вони хорошим безбідним життям, тим життям, про яке й мріяв змалечку Іван.

Через пару десятків років Іван надумав поїхати в Україну, до рідного села. Сходити на могилку до батьків (матері, на той час, вже не було). Ступивши на рідну землю, Іван щосили вдихав повітря, яке було насичене спогадами, такими рідними для нього моментами.

Біля сусідської хати він зустрів Миколу, якого пообіцяла дочекатися з армії Галинка. В той час Іван зрадів за Галину, що вона все-таки влаштувала своє життя.

Через деякий час з хати вийшла й сама Галина. Вона була вже не така красива, час зробив свою справу. Сиве волосся падало на її плечі, а в очах було стільки смутку та жалю. Як справжня господиня, вона запросила Івана до хати, щоб почастувати з дороги. Коли той зайшов, то бачив фото хлопця, яке було з чорною стрічкою.

– Мені дуже жаль. Це ваш син?

– Так, це був наш син, в якому текла твоя кров, – відповів Микола.

За столом Галина й розповіла про свою історію. Виявляється, після їх зустрічей вона завагітніла. Галина не знала, що робити, грошей не було, підтримки також, та якось справилась. Коли Назарчику був рочок, з армії повернувся Микола, побачив, як важко живеться Галині, в глибині душі він пробачив свою кохану, бо всім серцем завжди її любив.

Вони стали жити разом. Все було б добре, та Назарчик сильно захворів. Галина буквально не виходила з лікарні. На таке омріяне лікування за кордоном їм не вистачало грошей. І будучи у віці 16 років, їх хлопчик став ангеликом. Своїх дітей з Миколою, Господь не дав. Так і жили вони один заради одного.

Повернувшись додому, Іван сильно захворів. Він не міг пробачити собі, що не врятував свого сина. На той час він міг оплатити лікування Назарчика, і зараз він міг бути живий.

Та, на жаль…

Автор – Наталя У

Передрук суворо заборонений заборонений!

Фото ілюстративне – pikabu

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page