fbpx

– Як син живе, не питай, – гірко відповідає на питання подруги, Людмила Ігорівна, – зійшлися – мене не питав та й розійдуться – не запитає. Але ж я вже і душею прикипіла до онуків. Звичайно я спочатку заперечувала та й як не заперечувати? Єдиний син ніколи не бувши одруженим, раптом бере на себе таку відповідальність. Діти маленькі, поки ще виростуть. Та й спільну дитину, як не кажи, а треба!

Дуже багато сімей зараз складаються тільки з мами і їх дітей. Коли сім’ї розпадаються, а діти залишаються з мамами (в основному). І буває, що жінці дуже важко влаштувати своє особисте життя при наявності дітей від попереднього шлюбу.

Навіть, якщо чоловік прийняв чужих дітей, це не гарантія того, що все складеться.

– Як син живе, не питай, – гірко відповідає на питання подруги Людмила Ігорівна, – зійшлися, мене не питав та й розійдуться – не запитає. Але ж я вже і душею прикипіла до онуків.

Ігор, син Людмили Ігорівни 10 років тому одружився на Карині. Йому було 26 років, Карині на рік менше, але від першого шлюбу у нареченої були дві маленькі доньки, 4-х і 3-х років.

– Звичайно я спочатку заперечувала, – погоджується Людмила Ігорівна, – та й як не заперечувати? Єдиний син ніколи не бувши одруженим, раптом бере на себе таку відповідальність. Діти маленькі, поки ще виростуть. Та й спільну дитину, як не кажи, а треба.

У Ігоря є хороша робота, двокімнатна квартира, що дісталася йому від бабусі – свекрухи Людмили Ігорівни. А Карина не працювала, сиділа в декреті з молодшою ​​дівчинкою. Після весілля невістка і її дочки зі своєї кімнати в комуналці перебралися до Ігоря.

– Дівчата мало не з першого дня стали Ігоря татом називати, – згадує Людмила Ігорівна, – та й він до них прикипів, я навіть не очікувала. Внучки змалку виховані: не шумлять, ласкаві, прийдуть в гості, так 5 раз запитають, а чи можна щось взяти.

У Людмили Ігорівни відносини з невісткою склалися цілком рівні. Зробила над собою зусилля мати, щоб не показувати свого невдоволення вибором сина, а ось з дочками невістки Людмила Ігорівна подружилася.

Чи то завжди про доньку мріяла, то чи підкорили її ці дві дівчатка. Вона забирала їх на прогулянки, дарувала подарунки, із задоволенням бувала у сина в гостях.

Коли дівчаток віддали в садок, а невістка пішла працювати, то бабуся «мимоволі» забирала дівчаток з саду і відводила додому, годувала вечерею. Засмучувало її тільки одне.

– Кілька років вони були вже одружені, – каже Людмила Ігорівна, – коли я сина запитала, а коли ви спільну дитину плануєте? А син скривився, як від зубного болю і зізнався, що Карина поки народжувати не хоче.

– Каже, – пояснив син, – що дівчатка ще маленькі, нехай підростуть, стільки клопоту з дітьми і вона втомилася та й в двійці з трьома дітьми буде затісно. Загалом, відкладає.

Людмила Ігорівна зрозуміла, що зачепила хворе місце сина. Але ж і вона допомагати не відмовляється, продати можна кімнату невістки і квартиру сина і розширити житлоплощу.

– Добре влаштувалася твоя невістка, – каже Людмилі подругаа, – повісила на шию чоловікові двох чужих дітей: виховуй. А про те, що мужику хочеться і свого на руках потримати, не думає.

– Я намагалася з Кариною поговорити, – каже Людмила Ігорівна, – пояснити, що підтримаю, але вона й слухати не стала. Підростуть дівчатка -тоді вже. А куди тягнути? Їм вже до 40-ка років, а якщо не зможуть?

– А чим Вам погано, – сказала невістка, – Ігоря татом називають мої дівчатка, Вас – бабусею. Інстинкти реалізовані, дбайте, виховуйте.

– Ось такі справи, – каже співрозмовниця Людмили Ігорівни, – судячи з усього, не збирається Карина народжувати від твого сина. Її все влаштовує, у неї діти-то є.

– Та й Ігор так вже думає, – погоджується Людмила, – останнім часом живуть, як чужі. У дівчаток-то ні-ні, та то батько рідний з’явиться, то бабуся з іншого боку активізується…

У будинку Ігоря та Каріни повисло мовчання. Тяжке, недобре. І Людмила Ігорівна не знає, чого і боятися: розійдуться, так обірветься її зв’язок з онуками, нехай і нерідними. Залишаться разом – рідних онуків їй на руках ніколи не тримати.

– Ну як буде, так буде, – радить подруга, – тут сама Карина повинна думати. Хоче шлюб зберегти – нехай народжує. А немає… Чи піде назад в комуналку. А Ігор хлопець видний, одружеться та й ти швидко зрадієш з рідними онуками.

Дійсно в розпаді сім’ї буде багато в чому винна невістка Людмили Ігорівни? Наскільки це важливо, наявність своїх, рідних дітей і онуків? І як тоді будувати відносини з дівчатками, які 10 довгих років були частиною сім’ї?

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page