Як, такі дорогі подарунки у шістнадцять років? Людмило, що ти собі думаєш? Я забороняю тобі зустрічатись з цим Владом. А квіти? Скільки він тобі їх буде дарувати? Це ж не нормально, – говорила розлючена мама. В той момент ще й батько підлив масла у вогонь. – Доню, мені Влад телефонував, просить відпустити тебе на відпочинок до Карпат. – Карпати – це моя мрія!, – подумала я. Та мамин голос перервав мою уяву. – І що, ти дав добро? Цього не буде – ніколи. Чуєш?
– Я зі своєю роботою, багато чого пропустив у твоєму житті, доню. Йдемо поговоримо.
Люда обожнювала читати книги і книжкові магазини. При кожному зручному випадку вона мчала в найближчий книжковий магазин і з посмішкою проходила по всіх відділах, а своїми пальчиками проводила по виставлених книгах і таким чином віталася з ними.
Сьогодні вона вже пройшла класичну літературу, наукову, дитячу і заглибилася в свою улюблену – фантастику.
Вона встала напроти стелажа, вибрала полку і стала вести по книгах, які стоять на ній, рукою і прислухатися до себе. Так вона вибирала що новенького їй почитати.
Раз і вона дійшла до однієї книги і внутрішній голос їй сказав: стоп. Вона відчула, як її рука зіткнулася з іншою і з подивом глянула на покупця, що стояв поруч.
Це був молодий хлопець. І вони обидва потягнулися до однієї і тієї ж книги.
“Забавно”, — подумала Людмила.
– Можем купити її навпіл. Спершу прочитаєш ти, а потім я. Чи навпаки.
Так Люда познайомилася з Владом.
Звичайно вони купили цю книгу, а потім пили каву в кав’ярні.
– У тебе таке красиве ім’я – Людмила!
– Дякую!
-А скільки тобі років? Чим займаєшся? Розкажи про себе.
-Мені 16. Поки вчуся в школі. Збираюся поступати в музичне училище. Майже весь час зайнята. Дуже втомлююсь. Книги – це моя віддушина.
-Так ти майбутній музикант?
– Сподіваюсь, що ні
Влад ледь не вдавився кавою:
-Як це?! Ти готуєшся вступати в музичне училище і не збираєшся потім мати нічого спільного з музикою?!
-Ну ось так. Музикальна кар’єра – це мрія моєї мами. Сама вона не змогла стати музикантом – таланту не вистачило. І ось тепер хоче, щоб я стала музикантом.
-А ти ким хочеш бути?
-Я дуже хочу бути архітектором. Дуже. І просто чекаю, коли мені виповнитися 18. Тоді я зможу піти з дому і жити самостійно. І мама не зможе впливати на моє рішення.
-А як же музика?
-А що музика? Так, у мене є техніка. Я дуже багато працюю, але у мене теж немає таланту. Звісно, я буду пробувати вступити туди, куди хоче мама, але потім або кину або закінчу, але потім все-одно буду поступати в архітектурний.
-А ти цілеспрямована.
Люда посміхнулася.
-А мені нічого іншого не залишається. Мама у мене дуже владна. Вона завжди намагалася зробити так, щоб все було по її. Так що довелося підлаштуватися. А то було зовсім тяжко – якщо який прокол з мого боку, то вона мене постійно карала – забороняла з подругами бачитися тижнями, наприклад, або взагалі книги читати. Ой, щось я з тобою розговорилася.
-Почекай, а батько?
-Батько завжди на роботі.
-Якось сумно. Знаешь, що я б зробив?
-Що?
-Я б чесно сказав обом батькам, що хочу бути архітектором і не хочу більше займатися музикою.
Люда тільки сумно посміхнулася:
-Досить про мене. Розкажи про себе.
-Мені 21 і я вчуся в університеті. Буду мультиплікатором. А телефон свій залишиш?
-Залишу.
Так молоді люди стали спілкуватися. Люда навіть познайомила Влада зі своїми батьками. Батько сказав, що хлопець – відмінний, а мама тільки фиркнула. Мабуть і на заміжжя дочки у неї були свої плани.
Влад виявився романтиком. Майже кожен день він замовляв Людмилі різні букети квітів, частенько розробляв для неї квести і дарував подарунки.
-Як ти могла прийняти такий подарунок? – вигукнула якось мати.
-А що такого? Мені дуже сподобався цей браслет, особливо вставка – два дельфінчика.
-Але він же золотий! Мало того, що він тобі постійно квіти дарує, ставити вже нікуди, мало того, що ви постійно ходите в кафе, так ще й браслет? Що ж буде далі?
-Мам, я не розумію… ми в кафе ходимо тільки по суботах і тільки каву там п’ємо. Невже це часто?
Але мама була незадоволена:
-Ще один такий подарунок і я забороню тобі зустрічатися з ним. Тобі всього 16!
І тут на кухню увійшов батько і підлив масла у вогонь:
-Людо, тут Влад телефонував. Просив відпустити тебе на наступні вихідні в Карпати.
Люда відчула як її накриває радість – вона мріяла побувати в Карпатах . Невже це станеться?
-Які Карпати? Які? – вигукнула мати Люди. – Я сподіваюся, що ти відмовив йому?
-Ні. Я дав добро…
-Чому він подзвонив тобі, а не мені?
-Напевно, бо я – батько. І я головний в цій родині.
– Загалом, Людмило, я забороняю тобі бачиться з Владом. Давай, видаляй його телефон. Заноси його в чорний список. Як мені не подобаються ці його подарунки!
Серце Людмили стислося і саме в той момент в ній прокинувся протест:
Ти не маєш права! Я можу дружити і спілкуватися з ким хочу. І займатися я хочу тим, чим хочу я! Терпіти не можу музику! Я завжди хотіла ходити в художню школу, а не в музичну. І я хочу бути архітектором, а не музикантом. Я не буду поступати в твоє музичне училище!
Люда бачила, як її мати просто задихалася від обурення:
-Так ти… Та я… стільки сил… і ось як ти заговорила! Так це його згубний вплив!
А батько просто стояв і з подивом дивився на дружину і дочку.
-Так… щось я запрацювався і пропустив щось важливе, – сказав він. – Людо, одягайся. Підемо пройдемося.
Батько і дочка мовчки йшли по вулиці. Обидва мовчали. Про що думав батько, Людмила не знала, а її просто трясло від своєї сміливості: нарешті-то вона змогла заявити батькам про свої бажання.
Значить ти хочеш бути архітектором?
Голос батька вивів її зі своїх думок.
-Так, тату.
Значить не хочеш ходити в музичну школу?
-Не хочу.
Значить не ходи. Я так думаю, якщо потім захочеш вчитися музиці, значить візьмеш приватні уроки. А Влад? Ти його кохаєш?
-Люблю, тату. І хочу бути з ним. І не збираюся видаляти його телефон!
-Так я хіба проти вашого спілкування? Ні. Ти на матір не сердься. Просто у неї ніколи не було таких гарних залицянь, які є у тебе – я так не доглядав. Вона просто заздрить . Так що навіть мені є чому повчитися у твого друга. Так що, доню, вище ніс! Скажи з якого предмету тебе треба підтягнути для вступу в архітектурний. Я все влаштую. І з матір’ю поговорю.
Людмилі стало тепло і спокійно. І вона з вдячністю подивилася на батька.
Люда вступила в архітектурний. І як тільки їй виповнилося 18, то відразу вийшла заміж за Влада.
-Ти ще дитина! Ви обов’язково розлучитеся! – зло говорила її мама. – І так, я буду рада, коли це станеться!
-Дочко! Це твоє життя і твій досвід. Роби так, як вважаєш за потрібне, – говорив батько.
Минуло 10 років, а Людмила і Влад досі разом.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!