Як тільки бабуся переїхала в будинок до сина, невістка прибрала до рук карточку, на яку нараховувалась пенсія. – Ви тепер під нашим крилом. Будете їсти і пити те, що ми їмо. – Ми часто навідувались до них, щоб перевірити порядність дядька, та бабуся не давала приводів до занепокоєння. Та одного разу все ж не витримала, і розплакалася. – Коли я просила купити моє улюблене печиво, Оксана сказала: “Це вам не ресторан!”
Моя мама і брат – всього дві дитини в сім’ї. Коли бабусі, їх мамі, було 75 років, то дядько Іван вирішив з дружиною забрати бабусю жити в свій будинок. Якщо чесно, то ми з мамою були в подиві. Наскільки ми знали дядька Івана і його дружину, таке милосердя не було для них властиво.
Я пам’ятаю, скільки ми не зустрічалися сім’ями, у них на язику тільки гроші, та й нічого більше. Дядько раз у раз, що питав, хто скільки заробляє, що купує. Такі питання, нехай навіть в сімейному колі, непристойні, але що дивуватися дядькові і його дружині.
Бабуся наша в молодості була військовою, тому й отримувала непогану пенсію. Ми відразу подумали, що дядько “кинувся” на її гроші, але якщо чесно, не хотіли в це вірити. Як-не-як, а він її рідний син.
Бабуся взагалі не хотіла переїжджати жити до дядька. Все ж там невістка, у неї свої правила, до яких бабуся не звикла, але в підсумку погодилася. Здоров’я стало все більше і більше погіршуватися. Так вона і прожила з ними рік. Ми коли приїжджали і питали у неї, як їй живеться, вона посміхалася, говорила, що все добре.
Ну а потім черговий раз приїхали і вона нам все розповіла, як було насправді. Як тільки вона приїхала, картку з її пенсією відразу відібрали. Сказали, що їсти будете те, що їдять всі. Коли їй чогось і хотілося купити, говорили, що тут їй не ресторан.
Виходити бабусі взагалі не можна було – що дядьку Івану, що його дружині, не подобалося, що бабуся “швендяє” туди-сюди. Мало того, навіть їсти не можна було виходити на кухню. Їм, бачте, не дуже приємно сидіти за столом зі старою людиною.
Бабуся нас просила, щоб ми повернули її в село, що ми і зробили. Суперечка була, звичайно, неймовірна. Дядько Іван навіть намагався нас переконати, що бабуся все вигадала. Але ми ж його знаємо дуже добре.
Я тільки не розумію, як можна було так відноситься до рідної мами і використовувати її заради грошей. Бабусі ось виповнилося 90, вона живе одна, в доброму здоров’ї. Я впевнена, що якби вона жила у дядька, її б уже давно не було.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
